Розвиток творчої активності особистості є одним із найактуальніших завдань сучасного суспільства, яке перебуває на етапі глобальних трансформацій системи освіти України, інтеграції у світовий освітній простір. Відповідно до європейських вимог та вітчизняних державних документів (Державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття), Національної доктрини розвитку освіти України, Закону України «Про освіту», «Про вищу освіту», Концепція національного виховання) потребують оптимізації завдання та механізми творчого розвитку учнів і молоді, здатної до професійного самовдосконалення та самореалізації. Відповідно, виникає необхідність кардинальних змін у змісті, формах і методах навчально-виховного процесу, де реалізується творчий підхід до розвитку особистості, формування активно перетворюючої позиції, творчого потенціалу.
Концепція Нової української школи (НУШ) наголошує на необхідності створення інноваційного, креативного освітньо-предметного середовища, що сприяє формуванню ключових і предметних компетентностей учнів, розвитку активних, самостійних, творчих і духовно розвинутих громадян, які здатні стратегічно та креативно мислити, продукувати нові, несподівані ідеї, вирішувати проблемні ситуації та приймати ефективні рішення.
Реалізація концепції Нової української школи потребує здатності педагогів до творчого саморозвитку та розвитку творчої особистості учня. Формування творчої активності вчителя стає одним із чинників піднесення духовної культури українського народу, всебічного розвитку дитини, підлітка, юнака як цілісної особистості, формування здібностей і таланту юних громадян України.
Актуальність дослідження зумовлена тим, що сучасна система навчання в загальноосвітніх навчальних закладах потребує не лише підготовки компетентних учнів, а й творчих педагогів, які забезпечують формування ціннісного та духовного світогляду учнів та молоді. Особливо помітною стає потреба у вчителях, які вміють використовувати ресурси внутрішнього потенціалу для успішного професійного зростання.
Проблему креативності та творчих здібностей досліджували багато вчених (Дж. Гілфорд, А. Маслоу, Т. Андерсон, В. Андрєєв, В. Біблер, А. Брушлінський, С. Гольдентріхт, О. Матюшкін, Я. Пономарьов та ін.). Підсумком їхніх багаторічних досліджень став висновок, що творчість не є особливим даром для обраних, а, навпаки, властивістю, більшою чи меншою мірою поширеною між усім людством; а творче мислення починає працювати у будь-якої нормальної людини, коли саме життя, практика ставить перед нею якісь труднощі, перешкоди, що постають у вигляді більш-менш складних завдань.
Сучасні наукові дослідження мають тенденцію переходити від розробки загальної теорії креативності до пошуку шляхів навчання творчій діяльності. Але сама проблема навчання творчості містить у собі внутрішнє протиріччя. Феномен креативності передбачає створення чогось якісно нового, чого раніше не існувало. Тому не можна навчити того, що не створено, але можна навчити механізмів його створення, сформувати здібності до творчої діяльності, її рушійні мотиви.
Питання творчості та творчого процесу особистості та педагога були предметом дослідження представників різних галузей науки: філософів (І. Зязюн, М. Каган, О. Лосєв, Б. Новіков та ін.), психологів. (Н. Вишнякова, В. Клименко, В. Рибалка та ін.), педагоги (Л. Арчажнікова, Л. Баренбойм, Б. Брилін, Л. Масол, О. Олексюк, Г. Падалка, О. Ростовський, О. Рудницька, О. Отич, О. Щолокова та ін.). Активна творча діяльність, на думку А. Брушлинського, В. Моляко, Я. Пономарьова, В. Роменця, сприяє розкриттю наявного творчого потенціалу вчителя. Продуктивна творча діяльність, за позицією Л. Виготського, Г. Костюк, Б. Теплова, Т. Цигульської, дає змогу розвивати креативність учителя.
У процесі дослідження виявлено, що основні підходи до вивчення та трактування креативності можна диференціювати в залежності від того, який із чотирьох аспектів проблеми висувається на перший план: творчий процес; продукт творчості; предмет творчості; середовище, в якому здійснюється творчість. Порівняльний аналіз різних концепцій креативності дав змогу виділити дві взаємопов’язані сторони креативності: внутрішню та зовнішню. Зовнішній аспект - творчість як збагачення культури, створення суспільно значущих цінностей - характеризується діяльністю, яка продукує якісно нові об'єкти. Основним критерієм креативності є новизна продукту діяльності. Внутрішній аспект творчості - творчість як самореалізація особистості, її утвердження у світі, реалізація здібностей і талантів, відображає зміну і становлення особистості в процесі творчої діяльності. Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про неоднозначність феномену креативності, різноманітні аспекти якого відображені в численних поняттях: творча діяльність, творча особистість, креативність, творчий потенціал, творчі здібності тощо.
Загальнонауковий аналіз дає змогу розглядати творчу діяльність як одну з важливих ланок творчої діяльності, що здійснюється в ній і виражає прагнення і готовність особистості свідомо і добровільно здійснювати ініціативні дії. Творча діяльність характеризується самостійністю, ініціативністю, творчим мисленням, новизною результату, оригінальністю, включає потенційну й реалізовану активність. Виявлення творчої активності особистості може бути ситуативним (в певних умовах, ситуаціях) або інтегральним (постійне виявлення в різних видах діяльності).
У результаті вивчення наукових праць визначено етапність виявлення творчої активності, коли творча особистість виявляє зацікавленість, ініціативу, самостійність у виборі мети, у з’ясуванні засобів, характеру діяльності (новизна, оригінальність), її оптимізація (зменшення кількості дій, витраченого часу, енергії), що супроводжується позитивним емоційним забарвленням, натхненням. [2].
На основі вивчення наукових джерел та власних спостережень визначено складові поняття творчої діяльності, а саме: мотиваційну, евристичну та діяльнісно-вольову.
Таким чином, мотиваційний компонент забезпечує спрямованість майбутньої творчої діяльності та емоційне забарвлення цього процесу. Це потреба у творчій самореалізації, здобутті знань та їх інтерпретації, інтерес до творчої музично-сценічної діяльності, бажання реалізувати свої творчі здібності, задоволення від процесу творчої діяльності.
Евристичний компонент у структурі творчої діяльності відіграє вирішальну роль і включає творче мислення, його пошуково-перетворюючий характер, інтелектуальну творчу ініціативу - самостійний пошук і діяльність поза заданими рамками. Найвищим результатом роботи творчого мислення є створення власних творчих доробків.
Активно-вольовий компонент у структурі творчої діяльності учнів визначає їх цілеспрямованість, ініціативність, самостійність, наполегливість, вольове прагнення до творчості, загальну активність.
Вивчаючи творчу активність педагога як провідну характеристику педагога-професіонала, науковці запропонували виділяти дві основні складові розвитку творчої активності – формування професійно-творчої мотивації та творчих здібностей до педагогічної діяльності. Мотиваційна спрямованість на оволодіння новими способами професійної діяльності, на створення нових, більш досконалих якостей як педагога, так і його учнів є пусковим механізмом включення здібностей, умінь, навичок у процес певної педагогічної творчості різного рівня.
Вивчаючи процес становлення, розвитку та становлення творчої активності особистості фахівця, можна виділити такі фактори, які суттєво впливають на особистість та відіграють значну роль у змінах, що з ним відбуваються. Це мотивація діяльності та пізнавальної діяльності – лише та людина гідна займатися педагогічною діяльністю, яка постійно здобуває нові знання та прагне використати їх у практичній діяльності. Здатність до критичного аналізу – саме за умови постійної саморефлексії, загального та професійного аналізу діяльності майбутній учитель може розвивати та збагачувати свій потенціал, шліфувати свою майстерність. Самооцінка є одним із найважливіших показників професійної успішності. Дисциплінованість - лише постійно вимагаючи від себе дотримання певних правил і норм, учитель зможе навчити своїх учнів виконувати вимоги, які висуває професія, познайомить їх з умовами життя людини в суспільстві, навчить їх не пасувати перед проблемами та труднощами, а успішно їх вирішувати, що є запорукою успіху та самореалізації молодої людини в сучасному суспільстві. [3].
Важливим фактором можна назвати цілеспрямованість. Уміння ставити значущі цілі, поетапно вирішувати проблеми, досягаючи практичних результатів, допомагає спеціалісту бачити перспективу власного інтелектуального та професійного вдосконалення та планувати розвиток своїх учнів, чітко визначаючи, що, як і за рахунок чого він хоче дати їм, чого навчати як виховувати. Високі естетичні, морально-етичні, загальнолюдські цінності характеризують особистість майбутнього вчителя як еталон, зразок, на який учні можуть орієнтуватися під час роботи над розвитком власної особистості. Толерантність, уміння не лише висловлювати власну думку, а й з повагою ставитися до думки інших – одна з рис самодостатньої особистості, яка є гідним членом суспільства і вміє гідно поводитися з іншими людьми. Гнучкість мислення допомагає знаходити вихід із будь-якої ситуації, практично використовувати власний досвід, який буде доречним у вирішенні даної проблеми. Образне мислення не тільки дає можливість створювати щось принципово нове, але й допомагає шукати нестандартні підходи та нетривіальні шляхи вирішення будь-яких завдань. Впевненість у собі допомагає людині, яка безпосередньо займається педагогічною діяльністю, реалізувати свій професійний потенціал і певною мірою впливати на своїх учнів. Оптимізм допомагає в найскладніших педагогічних ситуаціях не втрачати віри в кінцевий результат і робити все для того, щоб повною мірою вжити дієвих заходів, ефективність яких може проявитися навіть через досить тривалий час. Уміння правильно визначати проблему, шукати оптимальні шляхи її вирішення допоможе молодому вчителю відчути, що педагогічна діяльність – це досить тернистий шлях і впевнено по ньому може йти лише той, хто не опускає руки перед труднощами.
Тому усвідомлення цих факторів, розвиток і вдосконалення особистості в цих напрямах сприяє формуванню всебічно розвиненого фахівця, здатного до самовдосконалення, творчого розв’язання завдань і практичної реалізації своїх знань і здібностей у педагогічній діяльності. Створення творчого середовища в школі є важливою умовою формування творчої активності колективу навчального закладу. Виховати творчу особистість може тільки творчий педагог, творча особистість, з унікальними і неповторними методами і прийомами, підходом до діяльності, до кожної дитини.
Список використаних джерел:
1. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки. Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/344/2013#Text
2. Полякова О.М. Категорія "творча активність" в сучасній психолого-педагогічній науці. // Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. К.: НПУ, 1999. Ч. 4. с. 33-40.
3. Холоденко В.О. Сутність, зміст та структура творчої активності особистості // Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя. Серія «Психолого-педагогічні науки» Н.: НДУ ім. М. Гоголя, 2013. № 1. С. 84–88.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter