Виконавська школи гри на тромбоні – це певний комплекс виконавських традицій, що склався в певному регіоні. Осередками таких формувань, є здебільшого консерваторії, викладачі яких сформували принаймні декілька поколінь музикантів, які в свою чергу, показали визначні виконавські результати на світовій арені. Такі музиканти-випускники мають показати переваги методу свого викладача на міжнародних конкурсах, працювати в кращих оркестрах, викладати в кращих закладах. Таким чином, дана виконавська традиція буде розповсюджуватися і ставати загальновживаною.
Також, важливим етапом розповсюдження є методичні книги – «школи гри на тромбоні», де автор фіксує всі, на його думку, необхідні етапи формування музиканта. Вони можуть містити текстові примітки, вправи, етюди і навіть п’єси (наприклад, «школа гри на корнет пістоні і саксгорні» (Grande Méthode complète pour cornet à pistons et saxhorn) Жана Батиста Арбана (Joseph Jean-Baptiste Laurent Arban, 1825-1889 рр.), містять написаний спеціально для школи «веніціанський карнавал»). В цих посібниках можна чітко бачити сформовані традиції, що відобразив автор у своїй роботі.
Найпершою європейською «школою» вважається «Гами та методика гри на альтовому, теноровому та басовому тромбонах» («Gamme et méthode pour les trombonnes alto, ténor et basse», 1795-99 р., Париж, Jean-Georges Sieber), написана професором Паризької консерваторії Андре Брауном (A. Braun) в комбінації з іншим твором Француа Рене Гебауера (Gebauer) (50 уроків для тромбонів альтового, басового і тенорового» («50 leçons pour la trombonne basse, alto & tenor», прибл. 1800 р. – Париж, Jean-Georges Sieber) - що разом утворюють повноцінний формат «школи» в сучасному його розумінні. Різні видання цієї методичної праці містили лише прізвище автора.
А. Браун був першим, хто затвердив у своїй роботі тромбон як хроматичний інструмент строю Bb. В часи Бароко та Ренесансу, тромбон мав стрій А з чотирма діатонічними позиціями куліси і це тривало до другої половини XIII століття. На перших сторінках школи розміщена схема інструменту, серія уроків на гамах в найбільш використовуваних тональностях, одна сторінка вправ та п’ять коротких мелодій. Для студентів, які шукали додаткові матеріали, А. Браун рекомендував «50 leçons pour la trombonne basse, alto & tenor» Ф. Р. Гебауера, що ще раз доводить спорідненість цих двох праць.
Ф. Р. Гебауер, був одним з тринадцяти музикантів, призначених викладачами Національного Інституту, що передував Парижській консерваторії.
Після цієї роботи вся Європа отримала сильний поштовх у розвитку тромбонового мистецтва гри. Так, німецький композитор, музикознавець та викладач – Франц Йозеф Фроліх (Franz Joseph Fröhlich, 1780-1862) написав свою «Повну теоретико-практичну музичну школу» («Vollstandige theoretisch-pracktische Musikschule») (Simrock, 1811). Вона була більше схожа на філософський трактат про музику ніж школу в сучасному її розумінні.
Наступним великим французьким здобутком є «Школа гри на тромбоні» («Grand Méthode de trombone») першого відомого французького тромбоніста-соліста Фелікса Вобарона (Felix Vobarone). Він не тривало викладав в Парижській консерваторії з 1833 по 1835 рр., працював музичним керівником у кавалерійській школі в Сомюрі та в першому полку кінно-гренадерів королівського гарду.
Головною проблемою, що постала перед Ф. Вобароном, була недостатня технічність тромбоністів свого часу. Після винайдення Генріхом Штольцелем вентильного механізму для мідних духових інструментів в 1814 році, став набувати популярності помповий (вентильний) тромбон. При всіх своїх очевидних перевагах у вигляді більшої технічності інструменту, цей різновид тромбону мав головний недолік – тембральну скромність, в порівнянні з кулісною версією. Багато композиторів того часу, переважно писали саме для помпової версії. І навіть фабрики, що виробляли тромбони, випускали більше інструментів з клапанами.
Ф. Вобарон одним з перших використав різні склади декламації для переходу у високий регістр, що видно на прикладі:
На сьогодні, актуальними залишилися лише склади "Da", "Dau", "Di" – для переходу від нижнього регістру до високо і "Da" і "Ta", для м’якшої та твердішої атаки відповідно, так як вони забезпечують стабільний початок ноти без змін і зберігають тембральну одноманітність при зміні регістрів.
Наступним важливим кроком у формування французької виконавської традиції гри став Антуан Дієппо (Antoine Dieppo). Він був знаковим педагогом та віртуозним виконавцем в ХІХ ст. Першим його внеском у педагогіку тромбона стала «школа», створена у співавторстві з Фредеріком Берром (Frédéric Berr), під назвою «Méthode de trombone» (Париж: Meissonnier, бл. 1835).
А. Дієппо описує мету цієї роботи у своєму вступі: «Створення класу тромбона в Парижі і честь яку я щойно здобув бути її професором, накладає на мене певний обов’язок опублікувати «школу», яка слугувала б керівництвом для тих, хто візьметься за вивчення цього інструменту».
«Школа» ділиться на дві частини: перша призначена для оркестрових тромбоністів, друга для солістів. Спочатку виконавець має відпрацювати всі позиції окремо і лише після, комбінувати їх. Альт і бас-тромбон не згадуються, хоча коротко згадується помповий тромбон з трьома клапанами. Ця робота була знаковою для студентів Парижської та інших консерваторій того часу. В Парижі вона була прийнята як головне методичне керівництво і була перевидана кілька разів. Також в роботі містяться дев'ять етюдів, що на початку визначені як «прогресивні п'єси». Вони пропонувалися в окремому від методики томі.
Всі вищезгадані роботи дали потужний поштовх для розвитку не тільки тромбонового мистецтва, а й для пошуку нових методичних засобів. Так, наступні роки були дуже плідними по кількості нових видань. На жаль, вони не відрізнялися між собою принципово і здебільшого були побудовані на роботах Й. Фроліха, А. Брауна, Ф. Вобарона, А. Дієппо. Одним із головних доказів є той факт, що деякі «школи» писали навіть не тромбоністи. Як приклад, можна навести роботу «Méthode élémentaire pour le trombone» (Париж, 1844 – Troupenas) Жана Жоржа Кастнера (фр. Jean-Georges Kastner; 1810 - 1867, Париж) — який був французьким композитором і музикознавцем, але аж ніяк не тромбоністом. Найцікавіше, що велика кількість цих робіт такого типу, була видана саме в Парижі, з чого стає зрозумілою особлива популярність тромбона, чим користувалося багато музикантів.
«Елементарна школа гри на тромбоні для використання оркестрами та коледжами» («Méthode élémentaire de trombone à coulisse à l'usage des fanfares et des collèges») П'єр-Франсуа Матьє де Боррі (1815-1884), псевдонім Клодомір (Pierre-François Mathieu de Borrit, Clodomir), Париж 1866 – Leduc;
Наступна школа що заслуговує більш детального розбору – «Велика школа гри на корнеті та саксгорні» (Grande Méthode complète pour cornet à pistons et saxhorn, Париж - 1864 р.) Жана Батиста Арбана (Joseph Jean-Baptiste Laurent Arban, 1825-1889 рр.). Ця школа була революційною у свій час, так як автор переосмислив гру на інструменті і створив відмінний від попередників метод. Головні відмінності полягали у більш досконалому способі декламації, детальному опису абсолютно всіх процесів, що проходять під час гри на духовому інструменті та акцентуванні різних вправ для всіх виконавських прийомів на трубі.
Сам Ж. Б. Арбан, був диригентом, композитором, педагогом і, найголовніше, першим відомим віртуозом гри на корнеті пістоні (педальна труба). Він часто говорив про те, що на нього мала великий вплив гра на скрипці Ніколо Паганіні, що й визначило мету розвинути техніку труби до таких же висот.
В даному контексті статті нас цікавить не скільки сама робота маестро Ж. Б. Арбана, скільки перекладення, що зробив відомий видавець Карл Фішер (Carl Fischer) в 1936 році, в Нью-Йорку. Вже ця редакція, що отримала світове визнання серед тромбоністів і використовується донині – була вдосконалена і перевидана Джозефом Алессі (Joseph Alessi) – одного із найкращих тромбоністів сучасності, соліста віртуоза, концертмейстера групи тромбонів Нью Йоркської філармонії разом із баритоністом доктором Леслі Брайяном Боуменом (Brian Leslie Bowman), США – 2002 р. Таким чином можна спостерігати вплив французької духової традиції на виконавську культуру США із подальшим домінуванням у світовій практиці.
Найбільшим новаторством Ж. Б. Арбана слід вважати введення базінгу, не тільки як методу постановки і розуміння роботи амбушуру, а й як засобу розігрування для духовиків усіх рівнів підготовки.
Відкриття Паризької консерваторії і її діяльність сильно вплинула на європейську виконавську тромбонову традицію гри. Такі ключові фігури як А. Браун, Р. Гебауер, Ф. Вобарон та Ж. Арбан відіграли неабияку роль в цьому. Виховавши плеяду професіоналів та написавши свої праці, вони дали великої сили поштовх для розвитку і популяризації тромбона, як одного з ключових духових інструментів симфонічної групи.
Список використаних джерел:
1. Sluchin, Benny, and Lapie, Raymond (1997). Slide trombone teaching and method books in France (1794-1960). Historic Brass Society Journal 9: 4-29.
2. Weiner, Howard (1999). André Braun’s gamme et méthode pour les trombonnes revisited. Historic Brass Society Journal 11: 93-106.
3. Weiner, Howard (1993). André Braun’s Gamme et Méthode pour les Trombonnes: The Earliest Modern Trombone Method Rediscovered. Historic Brass Society Journal 5: 288-308.
4. Velazquez, Rolando (2019). Antoine Dieppo, Felix Vobaron, and Their Influence on the 19th Century French Style. Diss. Indiana University: 21-57.
5. Weiner, Howard (1999). Francois René Gebauer's 50 Lecons pour la trombonne basse, alto & tenor: the earliest book of études for the trombone, na. Historic Brass Society Journal 11: 107-112.
___________________
Науковий керівник: Сиротинська Наталія Ігорівна, доктор наук, Львівський національний університет ім. І. Франка
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter