ORCID: 0000-0003-4790-7745 (Калініченко Зоя Дмитрівна)
Війна стала серйозним випробуванням для української економіки. Втрата значної частини промислового потенціалу, наплив біженців, нестача енергоносіїв поставили з новою силою питання негайного проведення реформ.
Розробка механізмів реагування, формування принципів, методів та інструментарію управління та антикризових заходів є головним завданням на найближчі роки. Слід зазначити, що кризи, ймовірно, будуть ліквідовуватись як в нормальному режимі відпрацювання дестабілізуючих чинників, так і в неналежному режимі, коли чинники негативно впливають на кінцеві результати, вводячи країну в кризу.
Дослідження дозволило розмежувати підходи: по-перше, вказати фактори, що історично обумовлюють кризи; по-друге, відстежити формування факторів під впливом невизначеності майбутнього розвитку.
Розгляд існуючих підходів до побудови концепції післявоєнного управління базувались на характеристиці кризових явищ та встановленні залежностей між кризовими явищами. Проведено оцінку ефективності застосування підходів до регулювання заходів з орієнтацією на європейські цінності та розвиток.
Слід вказати, що багатьох дослідженнях викладено науково-теоретичну сутність інструментарію управління післявоєнною економікою країни.
У разі затягування війни з росією зростання економіки України становитиме лише 1,9%, у 2024 році – 2,5%. Такий альтернативний сценарій макроекономічного прогнозу подано у новому інфляційному звіті Національного банку України.
«У разі реалізації сценарію із тривалим збереженням високих ризиків безпеки перспективи відновлення економіки України наступного року суттєво погіршаться. Більш тривалий період пригніченого попиту, низької інвестиційної активності та логістичні обмеження будуть основними стримуючими факторами зростання ВВП. За таких умов повноцінне відновлення розпочнеться не раніше 2024 року. Слабкий споживчий попит стримуватиме інфляцію, проте вона залишатиметься високою через несприятливий вплив втрати експортного потенціалу на обмінний курс та високі інфляційні очікування» [1].
Традиційними проблемами інституційного характеру, що гальмують промисловий розвиток, залишаються:
нестабільна політична ситуація, яка спричинила значний відплив іноземних інвестицій з промисловості, а станом на 31.12.2017 р. рівень іноземних інвестицій у акціонерний капітал промислових підприємств та цінні папери досяг лише 60% від рівня 2000 р.[2];
недостатня урегульованість законодавчого поля формування промислової політики держави, що включає великий масив законних та підзаконних актів та змін до них, що містять у тому числі й суперечливі, застарілі норми; державних та міжнародних програм і проектів. Водночас відзначається поступовий перехід від «вертикальної» до «горизонтальної» промислової політики, що відповідає сучасній практиці Європейського Союзу та відбивається у змінах адміністративного, податкового, бюджетного, фінансового законодавства та у сфері зовнішньоекономічної діяльності;
відсутність ефективної взаємодії держави та бізнесу та її стійких інституцій, сформованих на базі спільних інтересів, які спрямовані на промисловий розвиток та економічне зростання. Демократичні засади функціонування уряду в Україні мали тенденцію до зниження, що характеризує погіршення діалогу між владою, суспільством та бізнесом;
незахищеність прав власності, що проявляється у вищих трансакційних витратах на розробки, комерціалізацію, виробництво та продаж об’єктів права промислової власності в Україні порівняно з іноземними державами.
Таким чином, тенденції свідчать про існування дисбалансів у вітчизняній промисловості. Це стосується витрат ресурсів, енергоємності, продуктивності праці, витрат на одиницю продукції, рентабельності виробництва, темпів впровадження інновацій, а також багатьох інших показників ефективності розвитку підприємств. Така ситуація пояснюється не лише неефективною фінансовою і промисловою політикою, що склалася, але і застарілою структурною та технологічною відсталістю виробництва.
Усе це дозволяє зробити головний загальний висновок про необхідність подальшої розробки науково-методичного інструментарію управління збалансованим розвитком з огляду на те, що підходи, які існують не повною мірою задовольняють існуючим потребам вітчизняних підприємств. Удосконалення інституційного середовища має відбуватись на основі співпраці між державою та бізнесом, через підтримку існуючих та розроблення нових форм партнерства, спільне розроблення політики, стратегій розвитку.
Список використаних джерел:
1. Що буде з українською економікою у разі затяжної війни – прогноз НБУ Економіка 28 жовтня 2022р
2. Доповідь «Про соціально-економічне становище України за1 півріччя 2022 року»: Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter