На сучасному етапі національний театр як один із невід’ємних компонентів української культури не лише формує естетичні цінності суспільства, а й зберігає та пропагує національну самобутність.
Деякі аспекти проблеми української драматургії крізь призму франкського освітлення вже частково порушували українські вчені, зокрема Я. Білоштан, Ю. Бобошко, Ю. Грицай, П. Кирчів, С. Ковпік, А. Новіков, Й. Федас та ін. Проте публікації письменника такого характеру на шпальтах іншомовної періодики, на жаль, досі залишаються малодослідженим сегментом творчості митця.
Іван Франко був одним із небагатьох письменників, які проявили себе в різних жанрах. Він був поетом і прозаїком, публіцистом, автором наукових досліджень, драматургом і перекладачем. Його інтерес до драматургії та театру проявився в театральних рецензіях, у критичних статтях, а також у перекладах драм та оригінальних драматичних творах.
Драма почала цікавити Франка надзвичайно рано, ще в юнацькі роки він написав польську драму на вірші «Югурта», текст якої не зберігся. У той час він дуже цікавився римською історією і тому, ймовірно, сюжетом другої драми у віршах, яку він не закінчив, була повість німецькою «Ромул і Рем».
У 1873 році Іван Франко познайомився з творчістю низки українських письменників: С. Руданського, М. Вовчка, П. Куліша, П. Мирного. Під впливом свого вчителя — відомого філолога і поета Верхратського, Франко зацікавився історією Русі та інших слов’янських народів, на основі чого була створена драма в трьох діях «Три князі на один престол».
Закінчивши в 1875 р. гімназію, Франко вступив до Львівського університету. У той період він уже мав кілька зошитів власних творів, серед яких були переклади «Антигони» і «Електри» Софокла та декілька оригінальних драм. Збереглася ж лише частина однієї з тих драм — драма «Славой і Хрудом». Дія цієї п'єси розгортається в Чехії в XVIII сторіччі. Не зважаючи на те, що між написанням «Три князі на один престол» та «Славой і Хрудом» минув тільки рік, різниця між цими драмами дуже велика. Перш за все дійові особи не являють собою відображення пороку чи то добродійства, як в «Трьох князях», вони вже характерні власною індивідуальністю. Крім того, в драму введені соціальні мотиви — результат впливу на Франка демократичних ідей.
Після цього Франко залишає драматургію майже на десять років, і лише в 1884 р., на прохання Гриневецького, він переробив для театру «Руська Бесіда» — п'єсу Г. Кляйста «Розбитий збанок». В сюжеті розповідається про те, як сільський суддя власною хитрістю потрапив в тенета і, як наслідок, сів на лаву підсудних. Текст п’єси не зберігся.
У наступні роки Франко в своїх оригінальних п’єсах довго зупиняється на сільській тематиці, відбираючи типи з рідного, українського села. Цій темі була присвячена п'єса «Рябина», написана в 1892 р., та інші його роботи «Украдене щастя», «Учитель» і «Будка №27». П'єса «Рябина» висвітлює свавілля і розгул, що панували в українському селі, що було передано австрійським урядом у руки брехливих орендарів та тиранів. В ній підкреслювалась роль «громади».
Коли не брати до уваги ранніх драматичних спроб та пізніших незавершених творів, у художній спадщині Івана Франка налічується 7 п’єс, написаних протягом 1890-х років.
П’єси «Рябина» (1896; 1893), «Майстер Черняк» (1894), «Учитель» (1896), «Украдене щастя» (1893), «Будка, ч. 27» (1896) присвячені темам сучасного І.Франко життя. Драми «Сон князя Святослава» (1895) та «Кам’яна душа» (1895) написані на історичну тематику.
Таким чином, Іван Франко є основоположником українського наукового театрознавства, теоретиком та істориком драматургії. Як театрознавець кінця 80-х – початку 90-х років рецензував п’єси І. Котляревського, М.Старицького, С. Гулака-Артемовського, М. Кропивницького, Панаса Мирного, Н. Кибальчича, О. Огоновського та інших. Написав низку статей і досліджень, серед них: «Руський театр у Галичині» (1885), «Наш театр» (1892), «Руський театр» (1893), «Русько-український театр (Історичні обриси)» (1894). За словами Л. Мороза, у своїх критично-театральних творах він осмислив складні історичні шляхи розвитку театру в Галичині в широкому порівнянні із західноєвропейським театром і драматургією, які є важливими для України творами.
Володіючи неймовірними талантами творчої та наукової продуктивності, Іван Франко виявив глибокі знання духовної, в тому числі культури народу, що посіло значне місце в наукових здобутках письменника, а також особливостях його драматургії.
_____________________
Науковий керівник: Кікоть Антоніна Андріївна, доктор культурології, професор, Харківська державна академія культури
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter