Каторга (від грец. katergon – галера) – вид кримінального покарання, що полягає у використанні праці засуджених на тяжких примусових роботах у місцях ув'язнення чи заслання, яка поєднувала у собі особливо жорсткий режим отримування. Примусова тяжка праця злочинців на користь держави застосовувалася з найдавніших часів. Сам термін «каторга» виник у середні віки та означав покарання, що полягало у засланні засуджених веслярами на судна-галери, де вони приковувалися ланцюгами до лав у трюмах. У Російській імперії каторга зародилася у XVII ст. «Соборным уложением» 1649 р. де передусім в розряд в розряд каторжних арештантів потрапляли шахраї, злодії та розбійники, які після тюремного ув'язнення в кайданах посилалися на важкі роботи. Основним місцем ув’язнення до ХІХ ст. була Сибір, а також ряд інших земель, що освоювалися.
На українських землях каторжна система розповсюдилася у другій половині ХVIII ст. Основною причиною використання праці каторжників на теренах України стала Російсько-турецька війна 1768-1774 рр. – одна з ключових за значенням воєн між Османською та Російською імперіями. У ході війни російський імперський уряд вирішив збудувати ряд фортифікаційних укріплень від Дніпра до Азовського моря. Так як робочих рук не вистачало, то до будівництва були залучені каторжні ув’язнені, серед яких було багато засуджених до каторги козаків та гайдамаків. Варто також відзначити, що у ході будівничих робіт була заснована Олександрівська фортеця, яка згодом перетворилася у м. Запоріжжя. Указом імператора Олександра ІІ від 1869 р. засновувалися перші каторжні тюрми України у Харківській губернії (Новоборисоглібський та Новобілгородський централи) які проіснували до 1892 р. У 1906 р. після завершення війни з Японією, Російська імперія за Портсмутським мирним довором втратила свої права на південну частину о. Сахалін, куди російський уряд відсилав арештантів для відбування каторжних робіт. Виходячи з цього, 10 квітня 1906 р. був оприлюднений документ, затверджений Миколою ІІ про те, що арештанти каторжного розряду на Сахалін не посилаються, а відбувають покарання, перебуваючи в європейських в’язницях. Згідно із законопроектом, на території України засновувались три нові каторжні тюрми – Харківська, Херсонська та Миколаївська.
Варто відзначити, що зі встановленням Незалежності України в 1991 р. українські науковці не поспішали досліджувати проблему функціонування каторжних тюрем на території України. Зазначена тема майже не досліджена в українській історіографії і на сьогоднішній день. Першими хто звернув увагу на історію каторжних тюрем України були краєзнавці. Серед праць які торкалися теми нашого дослідження можна виділити публіцистичні праці С. Гаврилова й Ю. Любарова [3] та Н. Христової [7] у яких розглянуто тему функціонування Миколаївської каторжної тюрми.
Лише нещодавно почали з’являтися наукові праці які стосуються зазначеної проблематики. Серед них можна віділити праці П. Токаленка [6], Л. Левченко [4], І. Міронової [5], Л. Біліченко [1;2].
Зокрема, П. Токаленко дослідив проблематику системи виконання покарань у Російській імперії відносно політичних арештантів під час і після Першої російської революції. Описав репресивну модель тюремного ув’язнення на початку ХХ ст. на Півдні України та приділив увагу спробам втеч політичних арештантів із в’язниць та жаргонному тюремному спілкуванню [6, c. 32-37] .
У 2019 р. вийшла друком стаття Л. Левченко про Миколаївський піклувальний про тюрми комітет, де на основі архівних джерел розкривається і діяльність миколаївської каторжної тюрми № 2. Наукова розвідка містить дуже цінну інформацію про побут ув’язнених та їх роботу в тюремних майстернях [4, c. 44-58] .
Досить цінної у контексті нашого дослідження є наукова розвідка І. Міронової, у якій розглянуто основні положення реформи скасування тілесних покарань 1863 р. та її реалізацію у каторжних тюрмах Харківської губернії. У статті зазначено, що приводом до запровадження цієї реформи стали гуманізація поглядів суспільства та ліберальні реформи Олександра ІІ. Звернено увагу на те, що на початковому етапі реформою було збережено основні види тілесних покарань для каторжан і засланих до Сибіру. Також у праці висвітлено умови перебування та систему тілесних і моральних покарань політичних каторжан у Новоборисоглібському та Новобілгородському політичних централах. Розглянуто основні види та терміни каторги, проаналізовано головні закони та законодавчі акти щодо її реорганізації, заснування каторжних тюрем та еволюцію системи покарання упродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. [5, c. 69].
У праці Л. Біліченко, присвяченій Миколаївській каторжній тюрмі, було установлено, що серед в’язнів тюрми зустрічалися й відомі революціонери та герої громадянської війни: Григорій Котовський, Михайло Фрунзе, Афанасій Матюшенко. У статті також досліджено побут ув’язнених і виявлено, що на території тюрми функціонувала школа, храм і бібліотека. Діяли майстерні, зокрема: столярна, кравецька, взуттєва, слюсарна, палітурна та миловарна, обладнані всіма необхідними верстатами [1, c. 50]. У іншій праці Л. Біліченко досліджено реформування системи каторжних тюрем в Російській імперії в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Зокрем, Автором було установлено, що виникнення каторжних тюрем на території України пов’язано з пенітенціарною реформою імператора Олександра ІІ 1869 р., у результаті якої в Харківській губернії було створено Новоборисоглібський та Новобілгородський каторжні централи. На думку Л. Біліченко, основною причиною відкриття каторжних тюрем в Україні стало зростання революційного руху і збільшення кількості засуджених осіб до каторжних робіт за революційну пропаганду. У результаті пенітенціарної реформи 1906–1907 рр. на території України було відкрито Харківську, Херсонську та Миколаївську каторжні тюрми [2, c. 95].
Список використаних джерел:
1.Біліченко Л. Історія Миколаївської каторжної тюрми (1907-1920 рр.). Старожитності Лукомор’я. 2021. № 3. С. 50-59.
2.Біліченко Л. Каторжні тюрми України у контексті реформування пенітенціарної системи Російської імперії (друга половина ХІХ–початок ХХ ст.). Емінак. 2021. 2 (34). С. 95-104.
3. Гаврилов С., Любаров Ю. Николаев – 220 лет: очерки истории жизни города и горожан. Николаев, 2009. 208 с.
4. Левченко Л. Миколаївський піклувальний про тюрми комітет як орган управління тюремним господарством та опіки над в’язнями. Вісник Пенітенціарної асоціації України. 2019. № 3. C. 44-58.
5. Міронова І. Реалізація реформи скасування тілесних покарань у каторжних тюрмах Харківської губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. 2021. Том 32 (71) № 4. С. 69-76.
6. Токаленко П. Реакційна політика царизму на півдні України у роки Першої російської революції 1905-1910 років: статистичний вимір. Емінак. 2015. № 4. С. 32-37.
7. Христова Н. Тюремный маршрут: гауптвахта, острог, «бухтеевка», каторжная тюрьма. Вечерний Николаев. 2020. № 46. С. 6-7.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter