Наукова спадщина І. Франка надзвичайно багатогранна. Він є автором великої кількості спеціальних історичних досліджень, літературно-лінгвістичних та етнографічних праць. До кола наукових інтересів Франка входило дослідження духовної культури селян, народних обрядів, звичаїв і пов’язаних з ними пісень, казок, заклинань, оповідань, казок.
Один з найвизначніших творів І.Франка — трагічна сільська драма «Украдене щастя». Для створення цієї п’єси він використав джерело народної пісні. У 1878 р. М.Рошкевич — знайома Франка, написала в с. Лолин пісню «Про Шандаря» і передала її письменнику. Ця пісня — літопис, створений, мабуть, по гарячих слідах сімейної трагедії. У ньому є натяк на зраду чоловіка, але немає сцени вбивства чоловіка через ревнощі. Зацікавившись, драматург потім сам став збирати пісні про важке жіноче життя і зробив розвідку про жіночу долю.
Сюжет драми базується на матеріалі життя західноукраїнського селянства. Письменник підводить своїх читачів до думки, що нещасними цих людей зробив суспільно-політичний лад, за якого багаті гноблять бідних, сильні — слабких, освічені — неписьменних.
У п’єсі «Украдене щастя» І. Франко розглянув і порушив низку проблем: чи можливе людське щастя в умовах законів антигуманного суспільства чи етичні принципи, які увічнюють красу людини, її право на кохання і щастя, заслуговують на визнання. Автор також торкнувся актуальних етичних, моральних і духовних проблем часу, зокрема і влади чоловіка над жінкою та взагалі долі жінки в негуманному суспільстві.
Особливості образу Анни в «Украденому щасті» Франка були новими для української драматургії. На його думку, жінкам властивий духовний бунт проти лицемірства, сила волі, несвободи, прагнення щастя. Її образ забарвлений співчуттям і гуманістичним пафосом. Світогляд Анни позначений кордоцентризмом: героїня живе за покликом серця, намагається реалізуючи себе як особистість, вибудовуючи свою ієрархію життєвих цінностей.
Значна частина дослідників сходиться на думці, що у творах І.Франка жінкам приділено більше уваги, ніж чоловікам. Чоловічої переваги ніде не спостерігається: жінки вириваються з простору, який їм обмежили чоловіки. Письменник був прибічником емансипації, що значно вплинуло і на його мистецьку діяльність.
У п’єсі І. Франко показує суперечність між справжнім коханням і вірністю в сімейному житті. Анна – борець за право на щастя та кохання. У центрі уваги драматурга — одержимість Анни жандармом Гурманом. Вона розривається між коханим Михайлом і нелюблячим, але законним чоловіком.
За інших, більш справедливих обставин, для Анни відкрився б цілком природний шлях — розірвати шлюб і возз’єднатися з коханим. Але за тих умов цього не могло статися. Глибоко соціальний за своєю суттю сімейний конфлікт вирішується трагічно. До цього призводить розвиток усіх життєвих перипетій у долі героїв.
Наслідуючи народну традицію, суттєво розвинувши й збагативши її, Франко створив один із найсильніших в українській літературі типовий образ жінки-трудівниці, благородної у своїх прагненнях до сімейного щастя й глибоко нещасливої в особистому житті.
Вся п’єса просякнена думкою, що людина щоденно відчуває соціальне рабство. Рабство без кохання неможливе, без нього людина просто не може існувати.
Еволюція образу Анни полягає в тому, що вона може переступити через все, крім свого «я», яке вперто хоче любити. Всередині неї є порожнеча, яку безхарактерний Микола просто не може заповнити. Тому вона схожа на героїню роману Лєскова «Леді Макбет Мценського повіту», яка, спочатку намагається протистояти пристрасті коханого, потім свідомо йде все далі, бажаючи подолати будь-які перешкоди між ними. Після повернення Михайла у Анни стався психічний зрив. Вона не боїться тепер людських забобонів, не думає ховатися від чоловіка. Тому героїня відразу зізнається чоловікові, що нічого до нього не відчуває, бо бажає бути чесною. Вона не визнає своєї провини, бо її змусили вийти заміж.
Саме соціальна проблема безправ'я жінки є ключовою у творчості І.Франка. Адже героїня була позбавлена права на самостійний життєвий вибір. А коли повернувся її коханий, якого вона вважала мертвим, люди засудили жінку за подружню зраду. Змальовуючи свою героїню, драматург порушив важливі проблеми примусового шлюбу, зради і вірності, кохання і ненависті, людини і громади.
Образ Анни зображено в розвитку. П'ять актів п’єси відповідають п'яти етапам складного еволюціонування характеру героїні. Вона намагається повернути щастя, яке пережила в дитинстві і яке раптово у неї украли.
Тему сімейного й людського щастя І. Франко розкрив у рамках драматичного соціально-психологічного конфлікту. Коментуючи народну «Пісню про шандаря», головною причиною трагедії він вказав на соціальний чинник. Драматург рішуче виступав проти соціальних обмежень, які заважають людині бути щасливою. Він зосередився на образі жінки, яка була найменш захищеною і практично безправною в тогочасній сільській громаді.
У драмі І. Франко показав соціальні причини нещастя героїні, розкрив внутрішній світ жінки, яка переживає важкі моральні випробування. Не менш психологічно й соціально переконливі й інші персонажі твору. Це дозволяє визначити п’єсу «Украдене щастя» як соціально-психологічну драму.
Анну фактично позбавили можливості самостійно обирати супутника життя. Щоб заволодіти родинним майном, свавільні брати розлучили Анну з коханим, вдалися до обману та шахрайства, щоб переконати дівчину в смерті Михайла. Ніхто не став на захист дівчини, сільська громада сприйняла все як належне. Автор правдиво показав, що консервативне патріархальне суспільство не зважало на інтереси жінки. Вийшовши заміж за нелюба Миколу, Анна змирилася з долею. Вона була хорошою господинею, але так і не змогла по-справжньому полюбити свого чоловіка. Повернення Михайла змінило для неї все. Героїня пережила справжню драму, дізнавшись, що вона іграшка в руках підступних братів. Анна спочатку намагалася стримувати свої почуття до Михайла, не сміла порушити подружню вірність, але кохання перемогло. Жінка сподівалася, що зустріч з Михайлом поверне їй втрачене щастя і принесе радість від того, що вони почнуть нове життя. Але трагічна смерть Михайла позбавила її останньої надії.
Драматург розкрив поетичність її душі, внутрішню цілісність натури Анна, яка «відверто й сміливо кидає виклик суспільству і ламає» жорсткі норми. До заміжжя вона була життєрадісною, випромінювала щиру любов до Михайла. Щастя з коханим було мрією Анни і допомогло їй вижити, незважаючи на всі труднощі, заподіяні зведеними братами. За роки подружнього життя з Миколою вона стала мовчазною, відчуваючи нещастя і таячи біль у глибині душі.
Простежується еволюція у поглядах на місце жінки в тогочасному суспільстві: зразкова покірна дружина → борець за особисте щастя шляхом руйнування патріархальних традицій.
Отже, підсумуємо, І. Франко розкрив характер двадцятип’ятирічної Анни в усьому його складному розвитку, а також по-новому показав у п’єсі «Украдене щастя» роль жінки в суспільстві.
_________________
Науковий керівник: Веретюк Тетяна Володимирівна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури та журналістики імені професора Леоніда Ушкалова, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter