Згідно Закону України «Про зайнятість населення», ринок праці – система правових, соціально-трудових, економічних та організаційних відносин, що виникають між особами, які шукають роботу, працівниками, професійними спілками, роботодавцями та їх організаціями, органами державної влади у сфері задоволення потреби працівників у зайнятості, а роботодавців – у найманні працівників відповідно до законодавства. [1]
У результаті функціонування ринку праці роботодавці, підприємці забезпечують виробництво і сферу послуг робітниками, а наймані працівники, продаючи працю, отримують кошти для забезпечення життєдіяльності. Формування ринку праці пов’язано з наявністю сукупності передумов – економічних, соціальних, юридичних, без яких ринкові відносини в трудовій сфері не можливі або можливі в обмеженому вигляді.
Статистичне дослідження підприємств з питань статистики праці дає можливість сформувати інформацію про кількісний склад та рух працівників, відпраціьований час, фонд оплати праці, суми податку з доходів фізичних осіб, середній розмір заробітної плати (номінальної), темпи зростання/ зниження номінальної заробітної плати, індекси реальної заробітної плати, індекси вартості робочої сили, що відображають зміну в часі середнього ріня витрат на робочу силу в розрахунку на 1 годину відпрацьованого часу.
Робоча сила – населення віком 15 років і старше, яке забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці. Робочу силу становить сумарна
кількість зайнятого та безробітного населення.
Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатного населення:
- особи, що не працюють, але бажають працювати і шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після перерви в роботі);
- особи, які мають роботу, проте не задоволені нею і шукають інше місце основної/ додаткової роботи;
- особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.
Вказані категорії населення визначають пропозицію праці на ринку праці.
Рівень зайнятості населення визначають як відношення кількості зайнятого населення віком 15 років і старше до загальної кількості населення зазначенного віку/ відповідної соціально-демографічної групи.
Для аналітичної оцінки безробіття в Україні використовують два показники - рівень безробіття (за методологією Міжнародної організації праці) та рівень зареєстрованого безробіття.
Рівень безробіття (за методологією Міжнародної організації праці) визначають відношенням кількості безробітних віком 15 років і старше до робочої сили зазначеного віку/ відповідної соціально-демографічної групи. Рівень зареєстрованого безробіття – це відношення кількості безробітних, зареєстрованих у Державній службі зайнятості, до середньорічної кількості населення працездатного віку.
Ринок робочих місць як складовий елемент ринку праці відбиває потребу у робочій силі, характеризується кількістю вакансій у підприємствах/ організаціях. Важливою умовою ефективного функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця - інтересам працівника.
Список використаних джерел
1. Про зайнятість населення: Закон України від 05.07.2012 №5067 VI. Відом. Верхов. Ради України. 2013. № 24. Ст. 243
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter