Банківська система є основою стійкого та збалансованого розвитку економіки. Необхідність вивчення та розробки дієвого інструментарію банківського регулювання визначається тенденціями, що формуються в сучасних економічних системах та кризовими явищами останніх років. Адже банківське регулювання має довгу історію, і саме на сучасному етапі воно передбачає вирішення більш складних завдань, оскільки набір інструментів регулювання став значно багатшим, а наглядові органи встановлюють більш амбітніші макроекономічні цілі. Сутність державного регулювання банківської діяльності визначається тим, наскільки ефективно держава реалізує свої функції. Від того, наскільки адекватно система державного регулювання реалізуватиме функції координації у банківському секторі, залежатиме розвиток банківського бізнесу та подальше економічне зростання у вітчизняній економіці.
Результати регулювання у державного секторі банківської системи мали декілька значимих періодів. В результаті політики «очищення» банківської системи, яка проводилася Національним банком України, кількість банків суттєво зменшилася, а внаслідок процесів націоналізації переважно у структурі капіталу та активів, зросла частка банків з державною участю. У зв'язку з цим виникає питання щодо ефективності роботи таких банків, а також про стандарти управління ними та, у ширшому аспекті, про доцільний рівень участі держави у банківському секторі. Проведена державна капіталізація проблемних банків показала низьку ефективність. Більшість таких банків у подальшому були признані Національним банком неплатоспроможними та були ліквідовані. Втрати держави від участі у капіталі Укргазбанку, Родовід Банку та банку «Київ» склали 18,6 млрд. грн. [2, с. 282-286]. Серед основних причин такого результату не останнє місце займають саме неналежний рівень контролю з боку держави за діяльністю банків та цільовим використанням наданих із бюджету коштів.
Взагалі в Україні склалася унікальна з погляду її економічної історії ситуація, коли державні банки та квазідержавний банк є найбільшими банками країни, контролюють майже 55% активів банківської системи, володіють понад 60 % її статутного капіталу, понад 50% кредитного портфеля, близько 55% усіх коштів клієнтів, зокрема, понад 60% коштів фізичних осіб [2]. Водночас частка державного сектору в економіці, за даними Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, становила вже менше ніж 10%.
Досвід державного регулювання в країнах з розвиненою економікою показує, що ефективно виконувати функції банківського регулятора може створення мегарегулятор фінансових ринків, який наглядає за діяльністю всіх фінансових посередників на єдиній методологічній основі. Створення ринкових механізмів, на які можна впливати з метою підвищення ефективності їх діяльності може стати неоціненним досвідом для розвитку банківської діяльності в Україні. Аналіз та впровадження механізмів підвищення ефективності системи банківського регулювання в Україні дозволить уникнути тих помилок, які можуть бути критичними для економіки [3]
В економічній літературі, як українській, так і зарубіжній, зустрічається широкий спектр думок щодо місця та значення державних банків у банківських системах сучасних країн: від визнання їхньої позитивної стабілізуючої ролі – до розгляду їх як потенційного джерела загроз нормальному розвитку банківського сектору (через можливий політичний вплив та заангажованість, олігополізацію ринку, низьку якість корпоративного управління тощо). Однак більшість дослідників вважають, що значення має не так розмір державного сектора в будь-якій сфері економіки, а те, як він управляється і які ризики генерує. Найбільш виважена думка, якої дотримуємося і ми, полягає в тому, що державні фінансові установи виступають невід'ємною частиною банківської системи, але повинні мати чітко визначені повноваження щодо реагування на «провали ринку».
Для здійснення дієвого правового регулювання банківської діяльності, банківської сфери та взаємо-відносин на ринку фінансових послуг слід вирішити
питання щодо удосконалення фінансового стану функціонуючих банків, а також усунення із ринку конфліктних кредитних установ, поліпшення рівня
капіталізації комерційних банків, розвитку діяльності банківської системи стосовно приєднання коштів суспільства і підприємств, підвищення банківських
операцій у сфері реальної економіки.
Аналіз ситуації у державному управлінні банківської системи України потребує надання можливості корпоративного управління. Основою цього механізму має стати створення незалежних Наглядових рад за діяльністю державних банків для мінімізації політичного впливу на їх діяльність, що зможе покращити їхню привабливість для потенційних інвесторів. Доцільність збереження кожного банку як державного має бути економічно обґрунтована з одночасним визначенням його ролі у розвитку народного господарства України.
Список використаних джерел:
1. Карчева Г. Т. Ефективність функціонування та перспективи розвитку банківської системи України : монографія [Текст] / Г. Т. Карчева. – К., 2012. – 520 с.
2. Національний банк України : офіційне Інтернет–представництво [Электрон- ный ресурс]. – Способ доступа: https://bank.gov.ua/control/uk/index.
3. Власенко О.О. Державне регулювання банківської діяльності в Україні. Автореферат . [Електроний ресурс] 2020. URL: https://krs.chmnu.edu.ua
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter