Значне місце в українській літературі бароко належить Святому Письму і вченню християнської церкви. Біблійно-християнські мотиви знаходили своє втілення у творчості Івана Вишенського, Івана Величковського, Мелетія Смотрицького, Дмитра Туптала та ін. письменників. Властиві бароковому мистецтву Біблія та постать Ісуса Христа були часто вживаними в художній літературі у творах багатьох тогочасних митців, зокрема й у спадщині письменників Григорія Сковороди та Василя Григоровича-Барського. Образ Ісуса Христа зустрічається не лише в художніх творах Григорія Сковороди, але й у приватному листуванні, здебільшого до М. Ковалинського, яке продовжувалося протягом 1762-1794 рр. Письменник і мандрівник Василь Григорович-Барський майже чверть століття мандрував країнами Середземномор’я, систематично занотовуючи свої подорожні враження. Ці описи склали великий за обсягом твір, повністю виданий за авторським рукописом під назвою «Мандри по святих місцях Сходу з 1723 по 1747 рік». Майже на кожній сторінці подорожнього щоденника письменник акцентує увагу на образі Ісуса.
Творчість паломника і доробок мислителя поєднують багато суголосних, перехресних моментів. Життя обох письменників припадає на одне століття, їх об’єднує схожість мандрівних доль, самітницький спосіб життя. Обидва митці були вихованцями Києво-Могилянської академії, добровільно залишили батьківську хату, щоб вирушити у великий світ: Григорій Сковорода присвятив мандрам понад 30 років свого життя, подорож Василя Григоровича-Барського тривала 24 роки. Обравши такий шлях, мандрівники пройшли його терпляче, зазнавши і знущань, і тілесного білю, як того зазнав Спаситель світу – Ісус Христос, тож цілком природно, що образ Христа дістав відображення у їхніх текстах. Якщо порівняти життя Ісуса Христа з життям письменників, то можна побачити дещо спільне. У старій свиті та з торбою мандрував Григорій Сковорода Україною; подорожував майже без копійки в кишені по святих землях країнами Європи, Близького Сходу, Малої Азії і північної Африки Василь Григорович-Барський; Ісус Христос – Ізраїлем, проповідуючи і навчаючи людей. Свій хрест, який несли мандрівники надважким блуканням світом, подібний до того хреста, який ніс на Голгофу Син Божий.
Постійною супутницею таких подорожей була Біблія, із паростків якої проріс і «сад думок» Григорія Сковороди, і «мандрівка до цілющих джерел» Василя Григоровича-Барського. Ось як говорить про Григорія Сковороду М. Грушевський: «…пішки ходив від села до села, від двору до двору, в товаристві пса, не маючи іншого добра, крім кількох книг – між ними гебрайської Біблії, з котрою ніколи не розлучався» [1, с. 121]. Про надзвичайну обізнаність Григоровича-Барського зі Святим Письмом свідчать записи у щоденнику. Ці знання стали мандрівнику в пригоді для ознайомлення зі святими місцями та поклоніння їм. Письменник не лише ретельно записував враження від місць, про які читав у Біблії – як у Старому, так і в Новому Завіті, а й зіставляв побачене із прочитаним у Святому Письмі. Як зазначає Юрій Барабаш, Василь Григорович-Барський вбачав своє життя у паломництві та описі побачених святих місць; мандрівка для Григорія Сковороди була духовним пошуком свого земного призначення [2, с. 151]. Після ознайомлення з місцями земного перебування Ісуса Христа, Василь Григорович-Барський зазначав, що паломництво – то творення добра «во славу ім’я Божого», це спасіння душі; паломник «во славу Його імені працює і творить добро», за що заслуговує від Бога «вічне спасіння» [3, с. 163]. За твердженням мандрівника, шлях паломника – це символ духовної дороги. Ісус Христос на цьому шляху – захисник і наставник. П. Білоус зазначав, що паломництво для Василя Григоровича-Барського – «його земний шлях, який він має здолати, бо то його покликання, його важкий хрест. Хіба буває пізнання світу легким і безтурботним?.. [4, с. 33–34]. Мандрівкою у схованки людського серця була подорож Сковороди, – стверджував Юрій Барабаш [2, с. 150]. Слово Бог чи Господь і слова похідні від них зустрічаються сотні раз у як у «Мандрах» Василя Григоровича-Барського, та і в листах Григорія Сковороди. Враження таке, що письменники міцно зрослися з Богом в одне нерозривне ціле.
Мандрівне життя Василя Григоровича-Барського ознаменоване волею Всевишнього. Таке усвідомлення письменника підтверджується у тексті щоденника: «…Бог так любить людей, що не лише тим, які шукають Його, а й тим, які ні про що добре не замислюються, не раз дарує він велику благодать. Сам я на власному досвіді це спізнав, бо ніколи й не думав мандрувати такими далекими краями, і здійснити такий великий труд, і уникнути безлічі нещасть, і поклонитися багатьом святим місцям, і побачити та описати чудесні будівлі та уславлені монастирі, скити й церковні чини, а також життя та діяння благочестивих мужів, і чимало іншого, гідного пам’яті та хвали. Милосердний Бог сподобив мене до цього, хоч я й грішна людина. Ось чому я все це описав – на славу і подяку Богові, а також на користь читачам і слухачам, не маючи іншого бажання, тільки щоб вони молилися за мене, недостойного, і чудувалися Божому провидінню та піклуванню, і тому, що від такої хиткої основи й такого непевного початку привели й напутили мене до такого щасливого кінця» [3, с. 4]. Ці слова наводять на думку, що головним мотивом подорожі Василя Григоровича-Барського було не лише веління Боже, а й потяг до навчання та пізнання світу. Сам мандрівник зазначає: «Буває, не так, як людина, а як Бог хоче», пояснюючи латинське прислів’я, яке мовить: Homo proponit et Deus disponit, тобто людина замислює, а Бог вирішує» [3, c. 118]. Шлях до пізнання світу став для мандрівника не тільки шляхом пізнання Бога, а й пізнанням самого себе, своєї душі. За словами Д. Чижевського, «через «світ» (природу, науку, політику) людина приходить завше до того самого – до Бога…» [5, с. 82].
Прикметно, що перешкоди Василь Григорович-Барський сприймав як послане Господом випробування, про що свідчать слова: «І так мучився тоді, і не тільки другі сандалі, а й одяг свій подер, і руки та ноги зранив, пролазячи поміж дерев і каміння, і голодний був, і спраглий, і дякував Богові за те, що він мені послав» [3, с. 123]. У таких щиросердних подяках письменник переконує, що все перебуває у владі всемогутнього Бога. Не раз зазначає мандрівник, що поводирем у небезпечній подорожі був Господь. Письменник наводить перелік небезпек, які чатують на людину в дорозі: негода, напад розбійників, хвороба. З жалем і благанням паломник просить Бога вберегти його від наглої загибелі: «Благав я Бога, щоб він не дав мені загинути наглою смертю» [3, с. 122]; «Жалівся Богові у журбі своїй, щоб він указав мені правильну путь» [3, с. 122]; «Молив Бога натрапити хоч на когось, хто показав би дорогу» [3, с. 123]. Письменник звертається до Христа зі словами щирої подяки за допомогу: «Доводилося нам блукати голодним і спраглим серед гір та печер, над глибокими урвищами, волаючи до Бога […]; але все це ми витримали з ласки Всевишнього» [3, с. 48]. Або: «Та раптом побачив я Божу турботу про мене» [3, с. 120]; «Щодня дякував Господу, що беріг його життя від чуми»; «Милосердний Бог зглянувся на нас, або труд наш не був марний» [3, с. 29].
В аналогічному ракурсі зустрічаються побажання Григорієм Сковородою Божого заступництва у листах до М. Ковалинського: «Іди з Христом, з ним-таки й повертайся» [6, с. 1062]; «Нехай допомагає вам Христос день у день» [6, с. 1063]; «Нехай збереже якнайкраще Христос твій вік у безпеці від усіляких пороків і нехай скерує тебе до всього найліпшого [6, с. 1089]; «Перебувай під крилами твого Вождя Христа» [6, с. 1121].
Мандрівники часто ставали жертвами різних хвороб, тож особливе місце у «Мандрах» Василь Григорович-Барський відводить цій темі. Письменник всю надію на зцілення покладає на головного покровителя і охоронця Ісуса Христа: «Благав же я Всевишнього, щоб вибавив мене від хвороби і дарував швидке повернення» [3, с. 60]; «З Божою поміччю я видужав од пропасниці» [3, с. 314]; «Бог же, людинолюбний і милосердний, з цього часу дарував мені зцілення від гарячки, і на неї я більше не слабував» [3, с. 60]. Як бачимо, письменник вірив у те, що втручання Бога врятувало його під час хвороб.
Василь Григорович-Барський надавав особливого значення дивам, які траплялися з ним під час хвороби. Про одне з таких див паломник розмірковує на сторінках щоденниках. Автор «Мандрів» звертається до Христа та його угодників під час загострення хвороби: «Ще за день до того, як я дістався до Барі, не знаю чому, чи від мандрівки, чи сама собою, розболілася в мене в дорозі нога, так що я ледве зміг добутися до міста; за три дні нога ще більше розболілася й розпухла, як колода, і я з великими труднощами ходив по місту, шукаючи харчів та задля інших потреб, був я босий, бо в сандаліях ходити не міг. Було мені дуже сумно […] Постійно ходив я до гробу святителя Христового Миколая, і благав його зі сльозами, щоб він допоміг мені в нещасті. І завдяки самим лише молитвам за два дні без жодного лікування не знати як зникла опухлість моєї ноги, і став я здоровий, як і раніше. Зрозумів я, що це сталося з волі святого Миколая і подякував я Богові та його угодникові» (3, с. 54).
Вдячний Богові за зцілення, письменник вважав, що усі випробування посилає Господь людям за їхні гріхи: «Все це, гадаю, через наші гріхи, а найпаче мої» [3, с. 50]; «Тоді зрозумів я, що це кара Божа впала на мене» [3, с. 50]; «Сподівався на святих місцях цілком одужати, бо спізнав, що за гріхи мої покарав мене милостивий Бог тілесною недугою» [3, с. 82]. Пізніше сам паломник визнавав, що хвороби та випробування, які він переміг з Божою поміччю, не зломили його. Тут слід звернути увагу на фразу, прочитану мандрівником на стіні церкви: «Хрест піднімає тих, які падають». Образ хреста став символом віри письменника у подоланні нелегкого шляху. Можливо, таке самонавіювання не раз допомагало мандрівникові долати труднощі під час подорожі. «Господь допомагає тим, хто покладає на нього надію», – так записав Григорович-Барський у щоденнику [3, с. 442]. Письменник був переконаний у подоланні гріха за допомогою сильної християнської віри.
Варто відзначити, що в листах до М. Ковалинського Григорій Сковорода також звертається до теми здоров’я, де просить Христа оберігати від хвороб його молодшого товариша: «Нехай Христос просвітить своїм світлом цей твій найкращий дар […], а руками чистоти, нездоланними для диявола та його слуг, нехай збереже твоє тіло в доброму здоров’ї» [6, с. 1140]; «Ти сьогодні не прийшов до школи, і я страшенно сумував за тобою. О, хоч би не справдилось те, що я підозрюю! Боюсь, чи не захворів ти в цей нездоровий час, чого нехай не буде з милості Христа» [6, с. 1119]. Сковорода міркує про єднання людини з Богом, який перебуває з ним у повній гармонії. Заклик до твердої християнської віри трактується у листуванні з М. Ковалинським: «Адже плачемо ми чи сміємося, займаємось серйозними справами чи бавимось – усе те робимо ради нашого Господа, для якого ми вмираємо й живемо» [6, с. 1074]; «Пам’ятай, що ти Храм Божий. Збережи тіло в чистоті! А перш за все збережи душу! Збережи не для світу, а для Христа, найвищого Владики твого й мого» [6, с. 1140]. У цих рядках знаходимо елементи проповіді, якими письменник закликає людину думати про Христа, про свій шлях і жити заради Царства Небесного. Григорій Сковорода захоплювався біблійними текстами, що й вплинуло на створення ним наставницьких та моралістичних настанов у листуванні. На думку мислителя, «весь рай – це тверде збереження та дотримання Божих заповідей» [6, с. 1142]. Розмірковуючи над тим, хто вартий справжньої дружби, Григорій Сковорода відзначає, що це повинні бути люди хороші, тому у листі до М. Ковалинського бажає йому, щоб Господь Христос зберіг його душу і тіло «від отруйних товаришів» [6, с. 1142]. Мислитель демонструє своє розуміння дружби: «Добрі люди – це друзі Божі, і лише серед них зберігається найвищий дар, тобто справжня чиста дружба» [6, с. 1105].
Самопізнання, внутрішній шлях до Бога в собі – одна з основ барокового світогляду. Григорій Сковорода вважає Христа наставником, до якого повинна тягнутися людина: «Ти чиниш розсудливо, що заздалегідь дбаєш про своє майбутнє. Але про своє місце в житті поговоримо іншим разом, коли підкаже Христос» [6, с. 1090]; «Усе, про що ти просиш нас у своєму листі, усе здійсниться, аби лиш Христові це було вгодно, а ти сам був наполегливий у розпочатій справі» [6, с. 1089]; «О, якби Христос, який обіцяв бути присутнім усюди, де зберуться двоє в ім’я його, удостоїв нас взяти участь у нашій бесіді, інакше без нього все марне» [6, с. 1117].
Образ моря не раз з’являється на сторінках «Мандрів». Тут доречно згадати, що Василь Григорович-Барський зазнає численних небезпечних пригод і випробувань, подорожуючи морем. Письменник зазначає, що вітер перебуває у владі всемогутнього Бога, який стримує або здіймає його руйнівну потугу: «Ми пливли спокійно весь той день, а вночі повіяв супротивний вітер, дуже сильний та поривчастий, і носило наш корабель, як Бог хотів, і вже гадали ми, що нам не жити, бо в корабель увіллялося багато води. Ми з іноком, бувши малодушні, плакали й зітхали, чекаючи смерті, і волали до самого Господа Христа, щоб він порятував нас» [3, с.102]; «Того ж дня, коли вже заходило сонце, знялася велика буря, яка мало не перекинула корабель […]; але з ласки Божої (Господь ще не дав людині загинути) корабель злітав угору і падав униз» [3, с. 120]. Як бачимо, мандрівник звертався до Христа в часи, коли йому було нестерпно важко не тільки на суші, але й на морі, він шукає в ньому опори, не забуваючи про Божі заповіді.
Як зазначав письменник, Христос допомагав не лише долати десятки й сотні кілометрів, а й захищав від грабіжників, тому паломник подумки неодноразово дякував Богові за порятунок: «Розбійник же почав гнатися за мною, хотів наздогнати і не зумів, бо був п’яний і не зміг далі бігти, а тому повернувся. Я ж подякував Богові за те, що він не допустив моєї наглої смерті, і пішов далі, бо хотів дістатися до села, яке було не дуже далеко» [3, с. 141]; «Багато разів вони обшукували мене й мою торбу, шукаючи динаріїв, та Бог уберіг мене, і вони не знайшли, хоч гроші у мене були» [3, с. 159]; «І про що я мав думати тоді, як не про смерть, коли й ножем замірялися на мене, і палицями! Благав я в той час всемогутнього Господа Бога, щоб він порятував мене, і був Господь оплотом моїм, помічником і захисником моїм у день печалі моєї, на нього уповало серце моє, і допоміг він мені, і визволив мене з рук сильних ворогів, що ненавиділи мене» [3, с. 159].
Тема природи посідає вагоме місце в українській літературі доби бароко. Григорович-Барський не оминав своєю увагою природні явища. Письменник розглядав природу як одну з іпостасей Бога, тому захоплювався всім, що створив Бог: «Ішли долиною понад потоками, а по обидва боки стояли високі прекрасні гори, порослі чудесною травою та гарними деревами. Бачили ми й багато камінних гір, де не тільки дерева не могли рости, а й трава; та з волі Божої тут зростають високі дерева, що, немов усупереч природі, вчепилися корінням у камінь. Бачив я тут і камінні гори, завислі так, що здається, ніби вони от-от упадуть і перекинуться, але з волі Божої тримаються так міцно, що їх у жодний спосіб неможливо відколоти» [3, с. 42]. Ці рядки свідчать, що письменник не відокремлює творіння від Творця, що Творець і творіння для нього нерозривно з’єднані. Мандрівникові нічого іншого не залишалося, як прославити Бога за такі діяння.
Отже, щоденник Василя Григоровича-Барського та листи Григорія Сковороди поєднує спільний образ – Христос, – помічник, порадник, захисник, який виступає носієм християнських, а отже, й моральних цінностей.
Список використаних джерел:
1. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. – К.: Освіта, 1992. – С. 121.
2. Барабаш Ю. А. «Знаю человека…» Григорій Сковорода: Поэзия. Философия. Жизнь / Юрий Яковлевич Барабаш. – М.: Художественная литература, 1989. – 333 с.
3. Василь Григорович-Барський. Мандри по святих місцях Сходу з 1723 по 1747 рік / Переклав з давньоукраїнської Петро Білоус. К.: Видавництво Соломії Павличко «ОСНОВИ», 2000. 768 с.
4. Білоус Петро. Василь Григорович-Барський: життя як мандрівка. Київ: «Видавництво Людмила», 2021. – 220 с.
5. Чижевський Д. Історія української літератури. – Київ: ВЦ «Академія», 2008.
6. Сковорода Г. С. Повне зібр. творів: У 2-х т. / Г. С. Сковорода; [ред. кол.: В. І. Шинкарук (гол. ред.) та ін.]. – К. : Наукова думка, 1973. – Т.2. – 574 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter