Петро Калнишевський, біографія якого багата великими подіями в історії, не один раз обирався отаманом і очолював Січ більш-як 10 років, бо був освідченим, чесним, і далекоглядним. Його перша виборна посада так і називалася: «Отаман - возний усього війська». Цей титул, котрий був найвищим для запорожців періоду царату, став останнім і для Калнишевського і для українського козацтва. За труди, які він зробив у довгому житті, після розгляду Святим Духовенством Української Православної Церкви звіту Синоїдальної комісії у справах святих його було зачислено до лику святих.
Для розуміння господарської діяльності П. Калнишевського та його сприяння колонізації запорізьких земель треба визначити поняття дослідження.
Отже, колонізація - це прибуття особин у райони придатного середовища проживання, які на даний момент не заселені. Популяції створюються успішними колонізаторами, які виживають і розмножуються. [7]
Також, економічна діяльність - це діяльність із виготовлення, надання, купівлі чи продажу товарів. Будь-яка дія, яка передбачає виробництво, розповсюдження або споживання продуктів чи послуг, є економічною діяльністю. Економічна діяльність існує на всіх рівнях суспільства. Крім того, будь-яка діяльність, пов’язана з грошима або обміном продуктами чи послугами, є економічною діяльністю. Можна сказати, що П. Калнишевський брав участь та був ініціатором економічної діяльності на Запорізьких землях. [7]
Розглянемо процес господарської діяльності та колонізації нових земель за участю П. Калнишевського. Можемо сказати, що П. Калнишевський належав до того покоління, на часи якого припадає сплеск колонізації Північного Причорномор’я, того покоління старшини, яке першим відчуло переваги заможного життя. Ставалось це уже не завдяки промислам чи захопленню здобичі, а через розвиток господарської діяльності і товарно-грошових відносин. П. Калнишевського підтримувала еліта – заможні козаки, які хотіли стабільності для розвитку своїх господарств, які були орієнтовані на світові ринки. Ті хто займався здобичниством на степовому порубіжжі, підтримували запорізьку сірому – на противагу П. Калнишевському. [3]
На загальній раді у 1765 році кошовий Калнишевський підтримав скасування будь-яких обмежень для заснування нових слобід на землях запорожців. Згідно з його проектом, переселенцям з-за меж Запорожжя тепер дозволялося заселяти території від р. Орелі до Сіверського Дінця. Протягом кількох років тут виникла густонаселена смуга території. Там утворилась окрема адміністративна одиниця – Барвінковська паланка.
В останні роки існування січі дуже багато хуторів і зимівників перетворюються на великі села й містечка. Найбільші містечка: Микитине, Нові та Старі Кайдаки, села: Кам’янка, Романкове, Карнаухівка, Кільчень та багато інших.
На прикладі господарства отамана можемо бачити масштаби сільськогосподарського заселення земель. У його господарстві було 639 коней, 14045 овець і кіз, 1076 голів великої рогатої худоби та 5 віслюків. Зимівники Калнишевського розкидані здебільшого в землях Самарської, Кодацької та Протовчанської паланок. [3. 25]
Петро Калнишевський дбав про економічне процвітання Запоріжжя, всіляко стимулюючи господарську діяльність козаків.
Деякі зимівницькі господарства торгували зерном та худобою з кочовими народами, вивозили продовольство до кримських портів. За сприяння Калнишевського у 1772р. єврейські купці з Умані заснували на Січі Єврейську торговельну компанію.
Торгове та господарське освоєння Запорізьких земель потребувало від П. Калнишевського уваги до раціонального управління ресурсами. Отаман приділяв увагу та запобігав зникненню дерев на Запорізьких землях, від атак кочових народів.
В силу ряду обставин на Запоріжжі сформувався клас власників, протиставлений козацькій бідноті (сірома). Якщо для сіроми найважливішим був імператив «здобичі» (переважно воєнного характеру) та традиційного козацького способу життя, то осідлі власники вважали важливим зміцнити власний добробут за рахунок розвитку сільського господарства та торгівлі на Запоріжжі. Завдяки наявності багатих природних ресурсів, інтенсивному припливу населення з інших регіонів України на землі Запоріжжя, економічній свободі та, як наслідок, заступництву січової адміністрації, згадані території почали розвиватися. швидко. Значну роль у колонізації Південної України відіграв останній кошовий отаман Петро Калнишевський. Він заохочував розвиток сільського господарства та торгівлі в запорозькому степу. [1] Здібний адміністратор і дипломат, він багато зробив для економічного і культурного розвитку Запоріжжя, захисту його незалежності. Він заохочував колонізацію Запорожжя, розширення виробництва і торгівлі зерном.
Воєнний період не нашкодив колонізації в околицях російських фортець, а дав певний економічний поштовх, бо слідом за військами почали проходити торговці. Однією із проблем, тих хто колонізувався стала наявність тут російських фортець. В російській історіграфії саме побудові цих залог приписують здобутки колонізації навколишніх земель. Проте в них ніколи не було повного особового складу, а тому і надлишку для переселення теж не було. Це говорить про, те, що російські фортеці, не були головною підставою у процесі колонізації Запорізьких земель, а стали наступник кроком у цьому глобальному процесі підтримуваним П. Калнишевським.
Отож, одним із чинників колонізації Запорізьких земель за рахунок переселенців, стала розуміння нової концепції заселення, яке було у запорізьких еліт у середині 1750-х років. За рахунок політики П. І. Калнишевського стосовно міграції сільського населення, можна спостерігати збільшення всієї чисельності населення Запорізьких земель. Треба підкреслити, що саме внутрішнє розуміння Калнишевського П. І. сприяло створення нових сільських місць розташування населення на територіях Запорізьких земель.
Список використаних джерел:
1. Антонович В.Б. Исследование о гайдамачестве // Антонович В.Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори / Упор. О.Тодійчук, В.Ульяновський.– К., 1995. – С. 372 – 456
2. Багнюк А. Двісті років без гетьмана. Два століття тому на Соловках було замордовано Петра Калнишевського // Україна молода. – 2003. – 16 жовт.
3. Грибовський В. Петро Еалнишевський Київ, 2007. – 72с.
4. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України / АН України, Ін-т укр. археогр., Ін-т історії України. Вступна стаття В.А.Смолія, П.С.Соханя. – С. 425 – 426
5. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Гол. ред. проф., д-р В. Кубійович. 1959 Париж –Нью-Йорк, 926.
6. Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорізького (Передмова та коментарі Г.К.Швидько). – Дніпропетровськ, 1994. – 678
7. Універсальний словник-енциклопедія. Гол. ред. чл.-кор. НАНУ М. Попович. Київ: Всеувито; 2003 Новий друк, 543
8. Шовкун Ю.І. Політико-адміністративна, господарська, благодійна та військова діяльність П.Калнишевського: Автореф. дис. ... канд. іст. наук / Пер.-Хм. держ. педаг. ун-т ім. Г.Сковороди. – Переяслав- Хмельницький, 2008. – 20 с.
____________________
Науковий керівник: Криворучко Олександр Іванович, кандидат історичних наук, доцент, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter