Із Скалатом і скалатчиною пов’язане життя багатьох відомих суспільних, громадських, політичних та культурних діячів України. Серед них І. Борискевич, І. Франко (двічі балотувався від Скалатського повіту у 1895, 1898 р. до Австрійського парламенту), у місті народився восьмий голова товариства «Просвіта» І. Кивелюк, дитячі роки провів український актор та режисер Лесь Курбас. Із Скалатом пов’язані імена О.Барвінського, Р. Кульчицького, поетів Платона Воронька та Андрія Малишка, голови Головної Української Визвольної Ради Кирила Осьмака, видатного психолога Олександра Кульчицького, художника і мистецтвознавця Володимира Кивелюка, речника москвофільства о. Івана Наумовича, члена Національної спілки художників України Василя Купецького, декана Української Академії друкарств Ігоря Барановського та ін. А тепер варто зупинитися на більш детальній характеристиці біографії та діяльності видатних постатей міста Скалата.
Під час революції 1848 р. виборював мандат посла австрійського парламенту в окрузі Скалат-Збараж Іван Борисикевич — заступник голови Головної Руської Ради у Львові. Скалат в 1884 р. відвідував Іван Франко, коли перебував у с. Вікно (нині Гусятинського району). В місті в 1872-1882 рр. був парохом відомий галицький москвофіл, літератор, громадський діяч Іван Наумович. Тоді один рік в його домі жив і навчався Павло Думка, родом із Денисова, згодом знаний селянський поет і громадський діяч. В молодості у Скалаті не раз бував Лесь Курбас. До речі, родина Курбасів жила в місті в 1915-1916 рр.
Скалат — батьківщина філософа, етнопсихолога Олександра Кульчицького та Івана Кивелюка. Обидва були делегатами УНР та ЗУНР в 1918—1919 рр. Перший відомий також тим, що був учасником Акта Злуки в Києві в січні 1919 р., а другий — найвидатнішим головою товариства «Просвіта» (1910—1922). На жаль, іменем жодного з них навіть не названо вулицю в місті. Народився тут відомий художник Володимир Кивелюк й інші знані особистості нашої історії та культури.
До Першої Світової війни у Скалаті на вічах не раз виступав громадсько-політичний діяч Михайло Петрицький, а вже під час війни у місті побували письменниця Наталія Романович-Ткаченко, історик Дмитро Дорошенко, майбутній голова Головної Української Визвольної Ради (1944—1945 рр.) Кирило Осьмак.
В період ЗУНР очолював повітовий комісаріат і представляв Скалатщину в парламенті республіки Михайло Новаківський — відомий діяч Української радикальної партії. В місті, на подвір’ї Греко-католицької церкви Преображення Господнього похований сотник УГА, командир групи «Підволочиськ» Алоїз Ляєр, підступно вбитий польськими військовиками біля Панасівки в червні 1919 р. [див. Дод. В]. У 1920-1930 рр. провідним організатором українського громадсько-політичного і культурного життя в місті й окрузі був адвокат, доктор права Арсен Тригубчак. В 1950-ті роки середню школу в Скалаті очолював Володимир Гладкий, уродженець с. Жеребки, в майбутньому доктор філологічних наук, професор Тернопільського педагогічного інституту. Від 1950 працювала зоотехніком, згодом директором Скалатської інкубаторської птахофабрики Єременко Антоніна Григорівна — Герой соціалістичної праці.
У Скалаті народився хореограф Петро Марунчак — організатор «Українського танцювального ансамблю Петра Марунчака» в Канаді.
Скалат став батьківщиною Білика Миколи Теодоровича — відомого архітектора і Члена НСАУ (1987), який у 1981 закінчив Львівський політехнічний інститут. Працював у ВПКТІ "Світло", "Техінмаш", нині — у ГПВАПБ управління містобудування та архітектури в Тернополі. Проектує головним чином об’єкти соціально-культурної сфери. Серед робіт — житлова забудова і заклади громадського харчування ВО "Ватра", магазини в Бучачі та Чорткові, церковні споруди в селах Байківці Тернопільського, Білобожниця і Косів Чортківського, Юськівці Лановецького районів.
Йосифа, в миру — Вітер Олена Василівна — релігійна діячка, мати-ігуменя. Закінчила Львівську жіночу гімназію, півтора року навчалась у медичному інституті. Прийняла постриг у монастирі сестер Василіянок (1921). Наставниця для новачок, згодом — ігуменя монастиря сестер Студиток у с. Якторів Золочівського р-ну Львівської обл.; від 1939 до середини 1940 — ігуменя такого ж монастиря у Львові. Діяльність у «Просвіті», «Рідній школі» та ін. українських товариствах; організаторка у селах Золочівщини бібліотек, дитячих садків і сиротинців, медичних та господарських курсів, хорів, драматичних гуртків. 11 червня 1940 органи НКВС заарештували Йосифу за співпрацю з ОУН; про перебування в тюрмі у Львові вона згадує у книзі «Я звинувачую». Після початку німецько-радянської війни Йосифа врятувалася з тюрми втечею. Відновлювала життя монарших спільнот, опікувалася сиротинцями; допомагала членам ОУН і УПА, за що 12 жовтня 1945 її заарештували органи НКДБ; у квітні 1946 засуджена на 20 років каторги і 5 років позбавлення прав; перебувала в концтаборах Східного Сибіру та Мордовії. Звільнена 29 березня 1956; повертатися до Львова їй заборонили. Понад 30 років служила у підпільному монастирі в м. Скалаті Підволочиського району. Згодом більшість часу проводила у Львові, займалася доброчинною працею серед мирян і катехизацією дітей. За врятування єврейських дітей під час німецько-фашистської окупації уряд Ізраїлю 1976 удостоїв Йосифу титулу «Праведник світу» (її ім'я вписане у Почесну стіну Праведників у Єрусалимі). Реабілітована 1995. У Скалаті її іменем названа вулиця.
Народився у Скалаті Кивелюк Іван — правник, громадсько-політичний діяч, доктор права, посол Галицького сейму (1908-18), член крайового відділу Галицького намісництва, голова товариства «Просвіта» (1910-22). Закінчив гімназію (1885) і правничий факультет університету (1889) у м. Львів. Учасник ради 18-19 жовтня 1918, яка проголосила Українську державу. Учасник Листопадового зриву, належав до Української бойової управи. За відсутності президента Укради ЗУНР Є. Петрушевича — його заступник. Після відходу українського війська зі Львова залишився у місті; Кивелюка двічі заарештовувала польська поліція. Восени 1919 звільнений, але до адвокатської праці не допущений. У вересні 1920 заарештований у зв'язку з нападом на міністра Польщі Грабовського. 1 листопада 1921, коли Кивелюк перебував у тюрмі, загальні збори «Просвіти» переобрали його головою товариства. За головування Кивелюка в «Просвіті» поширено діяльність товариствава на Лемківщину та поза межі Галичини. Зі своїх коштів Кивелюк встановив 5 стипендій для обдарованих студентів.
Уродженцем Скалата став Кульчицький Олександр Юліанович — вчений-психолог та соціолог, організатор вищої школи і науки, педагог, публіцист, громадський діяч, доктор філософії (1930), професор, дійсний член НТШ. У дитинстві та юності жив у с. Великі Чорнокінці. Закінчив (1913) гімназію у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). Навчався в університетах міст: Львів — 1913-14 і 1924-26, Париж (Сорбона, Франція) — 1919-20, Краків (Польща) — 1930-32. У Парижі — секретар Галицько-української дипломатичної делегатури на Мировій конференції у м. Версаль (1919). 1926-39 — учитель у гімназіях і вчительських семінаріях у містах Коросно на Лемківщині, Золочів на Львівщині, Коломия на Станіславщині та Львів. У міжвоєнний час — чемпіон Польщі з тенісу. Від 1939 — професор Львівського державного педагогічного ліцею, після вересня 1939 — директор Львівського педагогічного інституту. Емігрував 1940 до Польщі (м. Лодзь), відтак — до Німеччини (м. Мюнхен); працевлаштовував українських емігрантів. Співпрацював із німецьким Інститутом психологічних досліджень і психотерапії. Від 1945 — надзвичайний професор, від 1955 — повний професор Українського вільного університету. Від 1947 — дійсний член Товариства сприяння українській науці (м. Мюнхен), від 1963 — голова його наукової ради. 1951 переселився до Франції; тут — заступник голови НТШ в Європі, голова Західноєвропейського центру НТШ у м. Сарсель поблизу Парижа — найбільшого осередку української європейської науки. Член Міжнародної середземноморської академії в м. Палермо (Італія), заступник голови Міжнародної АН у Парижі. Співробітник французького Державного центру наукових досліджень у справах української психології. Засновник і керівник українського Психологічного інституту. 1962-63 — ректор Українського вільного університету, до 1980 — керівник представництва Українського вільного університету у Франції; 1968-72 — проректор Українського вільного університету, 1973-79 — декан його філософського факультету. Автор концепції формування української психіки, понад 110 праць із цілісно-структурної психології, етнопсихології, характерології та інших напрямків, досліджень про творчість Г.Сковороди, Т.Шевченка, І.Франка та ін.; ще 264 праці — в рукописах. 1995 перевидано працю «Основи філософії й філософських наук».
Народився у Скалаті Купецький Василь Володимирович — живописець, скульптор. Член Національної спілки художників України (1995). Закінчив відділ кераміки художньо-керамічного технікуму в м. Миргород Полтавської обл.(1969). Живе й працює у м. Тернопіль. Основні напрямки творчості — станковий, монументальний, сакральний живопис. Учасник обласних, зональних, всеукраїнських, зарубіжних виставок (міста Тернопіль, Львів, Київ, Москва); персональна виставка у м. Париж (Франція, 1991, 2003). Виконав стінопис церков у селах Товстолуг і Чернелів-Руський Тернопільського, Худобинці Зборівського районів (1989-90), Кошляки й Скорики Підволочиського (1998-2001), 2004 — у селах Забойки Тернопільського і Гвардійське Теребовлянського районів, іконостас у церкві с. Цебрів Зборівського р-ну (2003-04). Роботи зберігаються у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї, Тернопільській картинній галереї, приватних колекціях в Австралії, Ізраїлі, Канаді, Німеччині, Польщі, США, Україні, Франції.
Це далеко не повний список усіх видатних уродженців краю, та тих знатних людей, яких пам’ятає історія міста.
Список використаних джерел:
1. Сиривко Я. Свято в місті на Скалах / Я. Сиривко // Гомін Волі. – 2000. – 14 жовтня. – С. 4.
2. Регіональний інформаційний портал Тернопільщина. Видатні діячі та почесні громадяни Підволочищини [електронний ресурс] – режим доступу: http://www.irp.te.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1445:2010-05-27-14-15-52&catid=76:2009-10-04-11-03-50
3. Крип’якевич І. П. Спис галицьких парохій ХІІ-ХVI ст. / І. П. Крип’якевич – Львів, 1939. – 56 с.
4. Гримайло Д. Місто древнє, місто молоде: [400 років тому Скалату було надано Магдебурзьке право] / Д. Гримайло // Гомін Волі. – 2000. – 23 серпня. – С. 4.
5. Гасай Е. О., Матейко Р. М., Мельничук Б. І. І гомін віків, і природи краса: дорогами Підволочиського району. / Е. О. Гасай, Р. М. Матейко, Б. І. Мельничук. Путівник. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ управління по пресі. 1991. – 71 с.
6. Савчин О. Кілька сторінок з історії Скалатчини /О. Савчин // Русалка Дністрова. – 2000. - № 23-24. – С. 9.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter