Робота присвячена ультразвуковій діагностиці дивертикулярної хвороби товстої кишки та її ускладнень. Дивертикулярна хвороба (ДХ) нині значно поширена - майже 50% людей віком від 60 років мають дивертикули товстої кишки і захворюваність зростає у зв'язку зі збільшенням кількості людей похилого віку. Відповідно зростає кількість хворих на ускладнення ДХ. На підставі аналізу обстеження стаціонарних хворих на ДХ товстої кишки (307) встановлено, що перевагу слід надавати ультразвуковому скануванню та сучасним комп’ютерним технологіям (КТ). Доведено першочерговість використання ультразвукової діагностики (УЗД). Перевагою УЗД є доступність, це мало коштовний та неінвазійний метод дослідження, який дозволяє швидко та безпечно виконати діагностику в будь-який час. Цей метод широко застосовується в клінічній практиці і є дешевою та безпечною альтернативою КТ у невідкладних ситуаціях. Деяким недоліком методу є залежність результатів дослідження від кваліфікації лікаря-сонолога.
Проаналізовано хворих, які лікувались у трьох хірургічних та обласному проктологічному відділенні лікарні на протязі 5 років. Усього в 4 відділеннях лікарні за цей період знаходилось на лікуванні 26024 хворих, серед яких 307 (1,2%) – з ДХ кишечнику. Враховуючи небезпеку розвитку ускладнень у гострий період захворювання, перевагу надавали ультразвуковому та комп’ютерному обстеженню органів черевної порожнини, вивченню змін в лабораторних аналізах. Ультразвукове дослідження органів черевної порожнини (307 хворих) проводили на апараті фірми Siemens. Оцінювалися стан органів, наявність інфільтратів, нориць або інших патологічних змін, випоту в черевній порожнині, характер ураження суміжних органів та лімфатичних вузлів.
Для трансабдомінального УЗД використовували два види датчиків - конвексний із частотою 3,5 - 5 МГц та лінійний з частотою 5 - 17 МГц. Дослідження розпочиналося із загального огляду органів черевної порожнини конвексним (низькочастотним) датчиком для виявлення локалізації патологічного процесу. Потім виконувалося детальне обстеження за допомогою лінійного (високочастотного) датчика, що дозволяло отримати детальну інформацію про стан стінки товстої кишки та навколишніх тканин. Методика дозволяла диференціювати шари стінки кишки, виявляти різні її потовщення, встановлювати довжину враження кишки дивертикулами, взаємовідношення патологічно зміненої ТК з іншими органами черевної порожнини. В окремих випадках виявлялося звуження просвіту кишки за рахунок набряку стінок ТК при явищах гострого дивертикуліту, наявності інфільтратів та стенозуванні кишки, а також прослідковувались вузькі нориці між внутрішніми органами. Інфільтрати черевної порожнини мали вид гіперехогенних утворень неправильної форми, неоднорідної структури, до яких входили фіксовані при зміні положення хворого петлі тонкої кишки округлої (при поперечному скануванні) або циліндричної (при продольному дослідженні) форми. Для сонографічного виявлення параколічних абсцесів характерними були наявність капсули у вигляді гіперехогенного обідка з пухирцями газу, інколи рівнем рідини. Перистальтика кишок в зоні формування абсцесу була знижена, місцем розташування найчастіше була ліва частина черевної порожнини. При розвитку товстокишкової непрохідності в зоні локалізації дивертикулів сонографічно виявлялися розширені петлі кишок вище перешкоди, наявність в них рідини, зниження перистальтики, гаустри у вигляді пристінних структур підвищеної ехогенності.
Трансабдомінальне сонографічне дослідження дозволяло не тільки встановити діагноз, але й при наявності абсцесу провести лікувальні заходи – виконати малоінвазивне втручання – черезшкірну пункцію, черезшкірне дренування порожнини абсцесу під контролем УЗД.
Список використаних джерел:
1.Гапонов В. В., Юрченко Л. В., Матещук Н. В. Гапонов І. В., Ковальчук П. П., Урсул М.І. Діагностикпа дивертикулярної хвороби товстої кишки та її ускладнень. Південноукраїнський медичний науковий журнал №10 /2015р. С.27-32.
2. Bharucha A.E., Parthasarathy G., Ditah I. et al. Temporal trends in the incidence and natural history of diverticulitis: A population-based study. AmJ Gastroenterol 110(11):1589–1596, 2015. doi: 10.1038/ajg.2015.3025.
3. Francis N.K., Sylla P., Abou-Khalil M. et al. EAES and SAGES 2018 consensus conference on acute diverticulitis management: Evidence-based recommendations for clinical practice. Surg Endosc 33(9):2726–2741, 2019. doi.org/10.1007/s00464-019-06882-z.
4. Sallinen V., Mali J., Leppaniemy A., Mentula P. Assessment of risk for recurrent diverticulitis: A proposal of risk score for complicated recurrence. Medicine (Baltimore) 94(8):e557, 2015. doi: 10.1097/MD.0000000000000557
5. Wieghard N., Geltzeiler C.B., Tsikitis V.L. Trends in the surgical management of diverticulitis. Ann Gastroenterol 28(1):25–30, 2015.
6. Young-Fadok T.M. Diverticulitis. N Engl J Med 379(17):1635–1642, 2018. doi: 10.1056/NEJMcp1800468
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter