Протягом усього періоду історичного розвитку української економіки соціальний аспект залишався на другому плані. Дану частину економічної екосистеми країни використовували у своїх вузьких цілях різні політичні сили. Основним напрямком соціальної політики була бездумна роздача пільг та підвищення виплат напередодні різного рівня виборів. Зараз, коли дали про себе знати демографічні виклики, забезпечення належного рівня життя населення стало наріжним каменем не лише соціальної політики, а й економічної безпеки країни.
Зараз розвиненість пенсійної системи України з ретроспективної точки зору оцінюється провідними міжнародними організаціями (включаючи Світовий Банк [1]) на доволі низькому рівні з перспективою погіршення ситуації у майбутньому через несприятливі демографічні тренди. Саме такий висновок експертів і є результатом безвідповідальної соціальної політики всіх урядів.
Історично керівництво країни мало розуміння, що солідарна система не зможе самотужки забезпечити ефективний перерозподіл фінансового ресурсу у суспільстві за таких демографічних умов. Тому було намагання провести серію постсоціалістичних трансформацій. Справа в тому, що Україна у своїй сучасній адміністративно-територіальній формі – доволі молода країна з інституційною інфраструктурою, що знаходиться в постійній стадії реформування та трансформацій. Пенсійна система не є виключенням. На шляху своєї сьогоденної форми пенсійна система України пройшла 4 основні трансформаційні періоди:
1. У часи з 1991 по 2004 роки Україна продовжувала користуватись застарілими практиками командно-адміністративної економіки радянщини. Цей час не був використаний для проведення структурної пенсійної реформи, а лише звівся до запровадження додаткових пільг, впровадження переліку професій з можливістю дострокового виходу на пенсію, розширення спеціальних пенсій.
2. Протягом 2004–2009 років ухвалюються нормативні акти, що дають можливість законодавчо закріпити в українському соціо-економічному бутті трирівневу пенсійну систему. Встановлюється персоніфікований облік та нагляд за проведенням пенсійних платежів. Визначено нову формулу для розрахунку пенсії, що враховує стаж працівника та його заробітну плату. Чітко розмежовуються пенсійні програми на ті, що фінансуються за надходження до Пенсійного фонду та такі, що фінансуються з державного бюджету.
3. У період з 2010 по 2014 роки відбулись значні зміни в першому рівні пенсійної системи України. Серед таких змін: покрокове підвищення пенсійного віку для жінок; зростання вимог до стажу для призначення пенсій; введення обмежень щодо індексації виплат працюючим пенсіонерам. Такі заходи дозволили зменшити кількість пенсіонерів за віком, однак не вирішили проблеми зростання дефіциту бюджету Пенсійного фонду.
4. Період з 2014 по 2018 роки ознаменувався впровадженням значної кількості обмежень та відміною індексації пенсій. Військові дії та економічна криза зумовили зниження соціальних видатків. Багато заходів були спрямовані на зменшення кількості осіб, які можуть достроково вийти на пенсію. Найбільш знаковим у цей період стало рішення знизити ставку єдиного внеску на загальнообов’язкове пенсійне страхування. Так, у 2015 році єдиний соціальний внесок («ЄСВ») становив від 36,76% до 49,7% залежно від класу професійного ризику виробництва для роботодавців, 34,7% для само зайнятих та 3,6% для найманих працівників. Проте вже з 2016 року ЄСВ сплачують лише роботодавці та самозайняті особи за ставкою 22% [2].
Як помітно з вищеописаної інформації, розбудова пенсійної системи України почала відбуватись з прийняттям у 10 липня 2003 року Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Даний нормативно-правовий акт вступив в силу з початку 2004 року і є чинним до сьогоднішнього дня (з урахуванням внесених правок). Цей правовий документ дозволяє повною мірою зрозуміти загальні риси та структурні елементи пенсійної системи України. Наголосимо на тому, що трансформація пенсійної системи в Україні не передбачала встановлення цілей сталого розвитку, а демонструвала несистемний характер з додаванням еклектичних елементів. Зрештою, сприйняття пенсійної системи як такою, що не є першочерговою привело до повної її рецесії і концентрації в солідарній системі з накопиченням максимальних демографічно-соціальних ризиків. Для більш повного розуміння парадоксальності системи пенсійного забезпечення України слід розпочати з аналізу її структури. Відтак законодавчо закріплено (стаття 2 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»), що пенсійна система України складається з трьох рівнів:
1. загальнообов'язкова солідарна державна пенсія , що ґрунтується на засадах солідарності, субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів бюджету Пенсійного фонду;
2. загальнообов'язкова накопичувальна пенсія, основу якої становлять засади накопичення коштів вкладників у Накопичувальному фонді або ліцензованих недержавних пенсійних фондах;
3. недержавне пенсійне забезпечення, що є повністю добровільним та залучає до участі як окремих фізичних осіб, так і роботодавців та їх об’єднань [3].
Якщо говорити про вагу кожного елемента пенсійної системи, то яскрава статистика приведена у праці Сташкевич Н.М. В роботі зазначено, що на перший рівень припадає 96% учасників, другий – 0%, третій – 4% [4].
Отже, можна зробити висновок про повний провал пенсійної реформи в країні та недосягнення цілей побудови трирівневої пенсійної системи по аналогії з європейськими країнами. Більше того, країна постала перед всіма ризиками, які виникли внаслідок абсолютної «солідаризації» пенсійної системи. Зменшення населення внаслідок демографічних процесів та війни буде щороку скорочувати можливості системи пенсійного забезпечення. Єдиний шлях до мінімізації проблем – запровадження та популяризація накопичувальної пенсії.
Список використаних джерел
1. Світовий банк. URL: https://data.worldbank.org/.
2. Проблеми розвитку пенсійного забезпечення в Україні в контексті соціального захисту / Є.В. Болотіна, О.В. Шубна, Л.О. Бившева, Г. М. Колесникова // Економічний вісник Донбасу. — 2021. — № 1 (63). — С. 162-170. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
3. ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15#Text.
4. Сташкевич Н.М. Перспективи впровадження накопичувального рівня пенсійної системи України. Вісник соціально-економічних досліджень. DOI: https://doi.org/10.33987/vsed.2(66).2018.223-231.
__________________
Науковий керівник: Столярчук Ярослава Михайлівна, професор, д.е.н., Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter