Педагогічні курси в Єлисаветграді, які готували вчителів для єдиної трудової школи, було започатковано у 1921 році. Їхня діяльність займає своє помітне місце в історії Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Зокрема, В. Постолатій вважає, що університет виріс із цих вищих трирічних педагогічних курсів, які тоді мали статус вищого навчального закладу за тогочасною українською системою вищої освіти [17, с. 168].
Керівництво Єлисаветградськими вищими трирічними педагогічнимим курсами здійснював Василь Іванович Харцієв. Його активна педагогічна та організаторська діяльність в Єлисаветграді розпочалася у 1908 році. Він працював у громадському комерційному училищі та земському реальному училищі. У 1921 році очолив педагогічні курси та в подальшому був активним учасником їхньої реорганізації в педагогічний технікум, а згодом в інститут соціального виховання, педагогічний інститут [8, с. 9].
Ми звернулися до різнопланових матеріалів про педагогічні курси, які представлені на сторінках газети Єлисаветградської (а після перейменування влітку 1924 р. окружного міста Єлисаветград на Зінов’євськ – Зінов’євської) округи «Красный путь» (пізніше називалася «Червоний шлях»). Використані номери газети за другу половину 1923 року та за 1924 рік.
Зокрема, у жовтні 1923 р. газета інформувала про конференцію лекторів педкурсів, на якій були присутні також усі старости студентів. Серед іншого заначалося, що тов. Харцієв, який приїхав з Харкова, вказав «на все новшества в деле педкурсов», та що Всеукраїнською педконференцією вони визнані «высшим учебным заведением с некоторым изменением в плане работ» [1]. План навчання на курсах поділявся на три цикли: громадський, педагогічний та виробничий, і зазначалося, що в їхній основі «должен лежать марксизм» [1]. Відносно змін в організації навчання наголошувалося, що замість залікової системи буде впроваджено облік роботи протягом навчального року [1].
Політика, що здійснювалася в перші роки радянської влади в системі вищої освіти, спрямовувалась на недопущення до неї «соціально ворожих елементів» і вела до суттєвих змін у структурі студентства. З осені 1921 р. до вищих навчальних закладів можна було вступити лише за рекомендаціями партійних, профспілкових, військових, комсомольських організацій, комітетів незаможників [12, с. 87]. І навчальні заклади Єлисаветградської округи були на початок 1923–1924 навчального року на 90 процентів заповнені студентами із представників «пролетарских мас» [10].
Означена тенденція була загалом характерною також і для педкурсів в Єлисаветграді. 11 лютого 1924 року на загальному зібранні студентів та лекторів завідуючий педкурсами тов. Харцієв констатував, що більшість учнів були «надіслані партійними, професійними організаціями та КНС», та що за кількістю учнів курси «найбільші на Одещині [9]. Перший випуск, тих хто закінчив ці педкурси, відбувся у вересні 1924 року [5].
Через складноші із фінансуванням педагогічних курсів у Зінов’євську в другій половині 1924 року їм загрожувало закриття. Але в кінцевому рахунку кошти все ж таки вдалося відшукати. Було також здійснено об’єднання педкурсів, які діяли у Зінов’євську та у Новомиргороді в один навчальний заклад на основі фінансування з держбюджету, і в Зінов’євській окрузі продовжили свою діяльність саме педкурси у Зінов’євську [15].
Серед примітних рис у діяльності педагогічних курсів доречно, зокрема, відзначити гурток краєзнавства, який ставив на меті дослідження свого краю і охорону старовини [2]. Серед яскравих особистостей, причетних до діяльності гуртка, був, зокрема, археолог і етнограф Павло Захарович Рябков. Гуртківці відвідували місцевий історично-археологічний музей, де слухали його лекції, планували під його керівництвом здійснювати археологічні розкопки [16].
Студенти педкурсів були задіяні також у роботі драматичного, хорового, спортивного гуртків [6]. Що ж стосується діяльності «марксівського гуртка», то він, як зазначалося у газетній замітці, «десь там тихенько жевріє… роботи його не видно нікому» [6].
На педагогічних курсах було створено Зінов’євську філію літературної організації українських селянських письменників «Плуг». У жовтні 1924 року вони провели свій перший літературний ранок [13]. Відзначалася велика цікавість до подібних заходів, зокрема те, що другий літературний ранок Зінов’євської філії «Плугу» «відбувався при повній аудиторії» [3].
В період, який нами розглядається, розпочалося здійснення політики українізації. Восени 1923 р., з початком нового навчального року, викладання лекцій на педагогічних курсах у Єлисаветграді вже переважно здійснювалося українською мовою. Хоча серед слухачів підготовчих класів були й такі, хто висловлювався проти цього [11]. Проте загалом переважала тенденція до прискореної українізації педкурсів. Серед студентів налічувалося 80 відсотків українців із села, які вимагали викладання українською мовою, демонстрували своє «зацікавлення українізацією» [4].
Чимало уваги приділяла в той час місцева преса тяжкому матеріальному становищу і побутовим умовам життя студентства. Зокрема, в жовтні 1924 року автор замітки «Інтернат педкурсів» описує умови проживання в цьому інтернаті. Голі обдерті стіни, кілька ліжок з дошками, без матрасів, чимало хлопців сплять на підлозі, як кажуть на інтернатській мові, «аеродромі». Світла немає, часто турбують пацюки, воду доводиться брати із суперечками у сусідів, немає ні стола, ні ослона. При цьому зазначається, що це ще не настільки пекучі проблеми, поки тепло, але ж вже наближається зима. Мешканці інтернату тривалий час не бачуть вареної їжі, три карбованці стипендії, які іноді одержують, зникають через 3–4 дні, а тоді вони продають на базарі щось зі свого одягу, щоб не голодувати [7].
В ході пропагандистських кампаній, які відображалися в той час у пресі, помітне прагнення підвищити статус студентства, говориться про «фронт освіти» (поряд з «військовим фронтом» та «фронтом праці»), наголошується, що кожен повинен прагнути надати посильну допомогу бідному студентству.
Студенти були тоді однією з найбільш організованих і підготовлених соціальних груп для пропаганди та впровадження в життя більшовицької політики, і влада часто використовувала їх фактично як дармову робочу силу, паразитуючи на енергії та ентузіазмі частини молоді, яка була переконана у правильності комуністичної ідейної доктрини. В цьому плані характерною є газетна замітка, в якій автор висловлюється похвально на адресу студентів вищих навчальних закладів Зінов’євська, які «щиро працюють» на селі під час літнього триместру, і піддає критиці студентів з цієї ж Зінов’євської округи, які навчаються в інших навчальних закладах, але «зовсім не працюють для народної користі» [14].
Отже, в газетній періодиці Єлисаветградської (Зінов’євськоі) округи раннього радянського періоду знайшли своє відображення різнопланові матеріали, які мають відношення до педагогічних курсів, що функціонували в окружному центрі. Місцева преса може слугувати одним із значимих джерел про навчальну та громадську діяльність, повсякденне життя та побутові умови студентської молоді – вихованців цього навчального закладу.
Список використаних джерел:
1. Божор Ф. Конференция лекторов педагогических курсов // Красный путь (Елисаветград). 1923. 26 октября. № 245. С. 3.
2. Божор Ф. Перша ластівка – гурток краєзнавства при педкурсах // Червоний шлях (Єлисавет). 1924. 17 лютого. № 39. С. 3.
3. Божор Ф. У «Плузі» // Червоний шлях (Зінов’євськ). 1924. 16 листопада. № 262. С. 4.
4. Божор Ф. Українізація педкурсів // Красный путь (Елисаветград). 1923. 1 декабря. № 275. С. 3.
5. Выпуск красных учителей // Червоний шлях (Зінов’євськ). 1924. 26 вересня. № 220. С. 4.
6. Зайченко Д. Культпраця на педкурсах // Червоний шлях (Зінов’євськ). 1924. 22 листопада. № 267. С. 2.
7. Інтернат педкурсів // Червоний шлях (Зінов’євськ). 1924. 9 октября. № 231. С. 2. Підпис: В. К-о.
8. Кава А. А. Педагогічна діяльність і спадщина В. І. Харцієва (1866–1937 рр.). Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. Київ, 2014. 20 с.
9. Круть В. Про життя єлисаветських педкурсів // Червоний шлях (Єлисавет). 1924. 13 лютого. № 35. С. 3.
10. На помощь пролетарському студенчеству // Красный путь. 1923. 4 октября. Підпис: Хижняк.
11. Окружком, поясни комсомольцям // Красный путь (Елисаветград). 1923. 5 октября. № 227. С. 2. Підпис: Комсомолець.
12. Прилуцький В. І. Матеріально-побутові умови життя студентства радянської України 1920-х рр. // Український історичний журнал. 2008. № 3. С. 86–101.
13. Робота Г. Філія «Плугу» в Зінов’ївську // Червоний шлях (Зінов’євськ). 1924. 11 жовтня. № 233. С. 4.
14. Робота Г. Хіба це студенти? // Червоний шлях (Єлисавет). 1924. 15 cерпня. № 185. С. 3.
15. Робота Г. Педкурси в Зінов’ївському будуть існувати // Червоний шлях (Зінов’євськ). 1924. 19 листопада. № 264. С. 3.
16. Робота Г. Як працює гурток краєзнавства при педкурсах // Червоний шлях (Єлисавет). 1924. 16 березня. № 62. С. 4.
17. Філоненко О. В. Становлення та розвиток педагогічної освіти на Кіровоградщині (Єлисаветградщині) у другій половині ХІХ – ХХ ст. в історико-педагогічних рефлексіях українських учених // Наукові записки [Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка]. Серія: Педагогічні науки. 2011. Вип. 99. С. 239–246.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter