Основною ідеєю держави у реформуванні системи міжбюджетних відносин було визначено передачу повноважень та коштів на нижчі рівні управління задля формування спроможних територіальних громад. Зміни бюджетно-податкового законодавства передбачали можливості забезпечення дохідної частини бюджетів за рахунок достатніх та стабільних джерел. Всі ці заходи першочергово спрямовані на забезпечення ефективного функціонування місцевого самоврядування. Тому саме обсяг територіальних видатків повинен стимулювати та визначати величину доходів, їх чіткий розподіл між рівнями влади.
Від місцевої влади усе частіше вимагається робити більше і краще з використанням обмеженого об’єму фінансових ресурсів. Для вирішення таких проблем необхідні координаційні заходи між національними, регіональними та місцевими органами влади та їх юрисдикціями по нарощуванню потенціалу субрегіональних рівнів. Пошуки рішень для покращення якості послуг, ефективності використання інвестицій та фіскальної стійкості муніципальних фінансів мають бути визначальними індикаторами дієвості місцевих органів влади. Важливу роль у ефективності здійснення видатків відіграють також політичні процеси, грошово-кредитна політика, зовнішньо-економічна ситуація, інвестиційний клімат, активність населення тощо.
Привабливість громади визначається достойним наданням послуг та запропонованим комфортом проживання для мешканців. Громадянин може розглядатися як той, хто вибирає ту спільноту, яка найкраще задовольняє його модель переваг щодо суспільних благ. Це основна відмінність між центральним і місцевим наданням суспільних благ. Успішними будуть ті громади, які зможуть створити найкращі умови та будуть прагнути залучати економічно активних громадян.
На часі розробка комплексних компромісних рішень у розподілі видаткових повноважень між державним та місцевими бюджетами. І не існує єдиного правильного рішення. На регіональному рівні все залежить від пріоритетів органів самоврядування та інтересів громадян, де черговість реалізації завдань має прийматися у порядку важливості, що ґрунтується на поєднанні пріоритетів політики та доказового, бажано економетричного інструментарію [1].
Поступове зміщення пріоритетів від перерозподілу ресурсів до надання стимулів для вирішення потреб з посиленням спроможності збирати місцеві доходи має стати твердим напрямком руху центрального уряду задля самодостатності громад. Мета полягає у тому, щоб оновити та удосконалити методи, які застосовуються для перерозподілу фінансових ресурсів між органами місцевого врядування, урахувати відмінності у витратах на послуги на користь конкретного мешканця громади. Задля досягнення поставлених цілей місцеві рівні врядування повинні мати змогу оцінювати фінансові потреби на середньострокову перспективу: визначати можливі варіанти мобілізації ресурсів, узгоджувати стратегії розвитку з плануванням потреб у видатках, пропонувати раціональний розподіл державних фінансів, розробляти умови взаємодії з партнерами з недержавного сектору, відпрацьовувати напрямки інвестиційних надходжень, посилювати підзвітність та прозорість розподілу ресурсів. Зосередження на розробці моделей оцінки витрат та їх цінність має ґрунтуватися на достовірних даних, а головне - ураховувати можливі ризики кліматичних змін, умов господарювання в регіоні, наслідки від пандемій, потенційні міграційні процеси, можливі військові загрози тощо.
Тому, запропоновані рішення вимірювання потреб місцевих органів влади мають бути простими, прозорими, зрозумілими та справедливими. Звісно, потреби та наявні можливості будуть визначними факторами у визначенні обсягів запланованих витрат, що безпосередньо впливатиме на вибір методології [2].
Тож постає питання: з чого починати, як оцінити фінансові потреби? У перехідних умовах децентралізації фінансових ресурсів України нами пропонується підійти до розробки стратегії оцінки та забезпечення видаткової частини місцевих бюджетів поетапно:
- визначення нагальних потенційних витрат з точки зору обсягів інвестування ресурсів;
- вибір відповідного інструментарію обрахунків потреб у обсягах витрат;
- розрахунок бюджету витрат;
- аналіз та перевірка застосування обраних підходів, коригування прогалин у фінансуванні.
Запровадження стратегічних підходів для визначення фінансових потреб на рівні країни викликано необхідністю забезпечення методологією з урахуванням ризиків та залученням зацікавлених сторін. Долучення міністерств, місцевих органів влади, представників наукових кіл до осучаснення підходів у розрахунках та визначенні витрат місцевих бюджетів має на меті сприяти ефективному використанню фінансових ресурсів.
Список використаних джерел
1. Phillips D., Harris T. The Fair Funding Review: is a fair assessment of councils' spending needs feasible? The Institute for Fiscal Studies. 2018. P. 13-23. DOI:10.1920/re.ifs.2019.0148
2. Assessment and diagnostics: Financing need. Integrated National Financing Frameworks. 2020. P. 7. https://inff.org/assets/reports/inff_bb1.1-financing-needs-assessment_final.pdf
______________________
Науковий керівник: Геєнко Михайло Миколайович, кандидат економічних наук, доцент, зав. кафедри фінансів, банківської справи та страхування СНАУ
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter