Рис 1.1 Роль психологічної травми в спектрі формування девіантної поведінки [4].
По-третє, дослідження привернули увагу до факторів оточуючого середовища, а особливо до факторів взаємодії з генетичною вразливістю. Внаслідок цього відбулось зростання інтересу до вивчення потенційної важливості негативних та позитивних факторів оточуючого середовища на експресію генів.
І нарешті було зроблено висновок про те, що тіло та розум нерозривно поєднані як здоров’ям так і хворобою, що дозволяє говорити про те, що рання травматизація впливає на спектр розладів що споріднені між собою на рівні етіопатогенезу. Роберт Анда, Вінченцо Фелітті та їх колеги [6] провели дослідження в 17 000 медичних закладах і ретроспективно оцінили вплив дитячих травм на життя людей. Рання травматизація була тісно пов’язана з збільшенням ризику виникнення девіантних форм поведінки, включаючи депресію, тривожність, зловживання психоактивними речовинами, проблемами поведінки ітд. Прослідковується також зв’язок у формі «ступінь травматизації = ступінь важкості захворювання», тобто наростання важкості психологічних розладів корелювалось з ступенем травматичності ранніх переживань.
Сучасні дослідження говорять про те, що лише у порівняно невеликої частини людей розвиваються розлади внаслідок одної небезпечної чи екстремальної події. Іншими словами, велика кількість людей може протистояти таким подіям [7]. Фактори що пояснюють цю людську стійкість імовірніше всього пов’язані з складними механізмами взаємодії між біологічними, психологічними та факторами оточуючого середовища [8]. Одночасно, очевидним є факт що здатність протистояти травматичним подіям глибоко пов’язана з досвідом який людина мала в період свого розвитку.
Список використаних джерел:
1. Cicchetti, D., & Rogosch, F. A. (1996). Equifinality and multifinality in developmental psychopathology. Development and Psychopathology, 8, 597–600.
2. Teicher, M. H., & Samson, J. A. (2013). Childhood maltreatment and psychopathology: A case for ecophenotypic variants as clinically and neurobiologically distinct subtypes. American Journal of Psychiatry, 170, 1114–1133.
3. Heim, C., & Binder, E. B. (2012). Current research trends in early life stress and depression: Review of human studies on sensitive periods, gene-environment interactions, and epigenetics. Experimental Neurology, 233, 102–111.
4. Steven N. Gold. (2017) APA Handbook of Trauma Psychology, American Psychological Association Washington, DC, 27.
5. Lupien, S. J., McEwen, B. S., Gunnar, M. R., & Heim, C. (2009). Effects of stress throughout the lifespan on the brain, behaviour and cognition. Nature Reviews Neuroscience, 10, 434–445.
6. Anda, R. F., Felitti, V. J., Bremner, J. D., Walker, J. D., Whitfield, C., Perry, B. D., Giles, W. H. (2006). The enduring effects of abuse and related adverse experiences in childhood: A convergence of evidence from neurobiology and epidemiology. European Archives of Psychiatry and Clinical Neuroscience, 256.
7. Bonanno, G. A., & Diminich, E. D. (2013). Annual research review: Positive adjustment to adversity—trajectories of minimal-impact resilience and emergent resilience. Journal of Child Psychology and Psychiatry, 54, 378–401.
8. Southwick, S. M., Bonanno, G. A., Masten, A. S., Panter-Brick, C., & Yehuda, R. (2014). Resilience definitions, theory, and challenges: Interdisciplinary perspectives. European Journal of Psychotraumatology.
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter