Однією з головних проблем інклюзивного розвитку є зростаючий рівень нерівності, який характеризує як окремі країни, так і світове господарство в цілому. В концепції інклюзивного розвитку центральне місце займає людський капітал як рушійна сила економічного зростання. Відповідно, все що перешкоджає накопиченню людського капіталу, може значно гальмувати зростання. Однією з таких суттєвих перешкод є недостатня соціальна мобільність у поєднанні з нерівністю можливостей.
Термін соціальної мобільності вперше був використаний в соціології П. Сорокіним у 1927, далі його дослідження продовжили П. Блау і О. Дункан, С. Ліпсет, Р. Бендікс, Р. Еріксон, Д. Голдторп, які провели міжнародні дослідження соціальної мобільності різних країн Східної і Західної Європи, США. За визначенням вчених - соціологів, соціальна мобільність - це переміщення індивідів і соціальних груп суспільства між різними позиціями в системі соціальної стратифікації, це зміна положення індивіда або соціальної групи в системі соціальної ієрархії.
Традиційно соціологічною наукою використовується два методи визначення соціальної мобільності:
- внутрішньопоколінева мобільність - відслідковування кар'єри індивіда, його переміщення по соціальних сходах протягом працездатного віку;
- вивчення вибору дитиною професії, яку мали його батьки.
В абсолютному вираженні це здатність дитини відчувати краще життя, ніж її батьки; відносна соціальна мобільність — це оцінка впливу соціально-економічного походження на результати життя індивіда.
У звіті «The Global Social Mobility Report 2020 Equality, Opportunity and a New Economic Imperative» [1] для визначення пріоритетних дій політики та ділової практики, в результаті яких покращилась би соціальна мобільність, називається необхідність створення нового стандарту.
Для вимірювання поточного стану соціальної мобільності Всесвітній економічний форум створив глобальний індекс соціальної мобільності, який оцінює 82 глобальні економіки. Головне призначення індексу - надати політикам орієнтири для визначення сфер, інструментів покращення соціальної мобільності та сприяння створення рівних можливостей у країнах незалежно від їхнього розвитку.
На відміну від інших методологій, за якими фіксувалися ефекти заходів, застосовуваних 30 - 40 років тому, глобальний індекс соціальної мобільності зосереджується на факторах відносної соціальної мобільності, а не на результатах. Він враховує політику, практику та інституції, що дає можливість порівнювати всі регіони та покоління. Індекс використовує 10 показників соціальної мобільності, які зазначені на рисунку.
Рис. 1. Індикатори індексу глобальної соціальної мобільності
Джерело: https://www3.weforum.org/docs/Global_Social_Mobility_Report.pdf
У Звіті зазначається, що більшість економік повинні подолати розрив соціальної мобільності. У 2020 у рейтингу соціальної мобільності кращі показники мають скандинавські країни: лідером по показнику соціальної мобільності є Данія - 85,2, далі йдуть Фінляндія (83,6), Норвегія (83,6), Швеція (83,5) та Ісландія (82,7). У цих країнах поєднується доступ, якість та рівність освіти, а також забезпечуються можливості для роботи та гідні умови праці, ефективний соціальний захист та інклюзивні інститути. Серед економік G7 Німеччина є найбільш соціально мобільною (78), Франція (76,7); Канада (76,1); Японія (76,1); Великобританія (74,4); США 70,4); Італія (67,4).
Серед великих економік світу, що розвиваються, Китай займає 45-е місце – 61,5, далі йдуть Бразилія (60-е – 52,1), Індія (76-е – 42,7) [1].
Україна знаходиться на 46 місці з показником 61,2, який розрахований за наступними індикаторами: населення – 42 млн. ос., ВВП – 109,3 млрд. дол., ВВП на душу населення – 2963,5 дол., частка ВВП у світовому ВВП – 0,29%, індекс Джині - 25,0, середньорічне зростання ВВП за 10 років – 0,1% [1,193].
Індекс показує, що уряди країн можуть сприяти вирівнюванню можливостей, створюючи рівні умови для всіх громадян, незалежно від їх соціально-економічного походження, що є одночасно одним з принципів інклюзивного економічного розвитку. Для цього у звіті пропонується поширювати прогресивну систему оподаткування; збільшувати соціальні витрати; посилювати підтримку освіти та навчання і формування навичок протягом життя; удосконалювати систему соціального захисту з метою охоплення всіх працюючих, адже глобалізація і технології сприяють поляризації нерівності.
Таким чином, збільшення рівня соціальної мобільності в результаті зусиль урядів по створенню справедливих можливостей для всіх громадян може стати драйвером економічного зростання.
Список використаних джерел:
1. The Global Social Mobility Report 2020 Equality, Opportunity and a New Economic Imperative. Режим доступу: https://www.weforum.org/reports/global-social-mobility-index-2020-why-economies-benefit-from-fixing-inequality#what-is-social-mobility
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter