Правову культуру Є.В. Назаренко вбачає у: встановленні в суспільстві природного права, що лежить в основі створення цивілізованого законодавства і забезпечує в законодавстві та інших нормативах – актах держави, принципи справедливості та гуманізму, невідчужування прав і свобод людини, її честі та гідності, гарантії їх забезпечення; правопорядок, реалізацію демократичного процесу законодавства і правотворчості; верховенства Конституції України; законність в системі нормативних актів, забезпечення правової законності у процесі правовідносин та застосуванні права державними органами, наявності демократичного, професійного правосуддя та професійної системи правоохоронних органів, здатних у процесі своєї діяльності реально забезпечити охорону правопорядку; наявності розвиненої правосвідомості суспільства, соціальних груп, професійної юридичної правосвідомості, орієнтованої на розуміння, визнання і захист загальнолюдських цінностей у галузі правового регулювання [1, С. 19; 2, С. 170-171; 3, С. 331]. Отже, правова культура, як один із детермінантів формування морально-правової свідомості молоді, включає в себе комплекс пріоритетних напрямків поведінки, що здатні формувати правову стратегію розвитку не лише окремої особистості, але і в цілому суспільства. Низькому рівню правової культури сприяє правовий вакуум, який має об'єктивну природу, розвивається в ситуації швидкоплинних суспільних перетворень і виникає внаслідок дефіциту права в суспільстві. Стабілізація правових норм відповідно до потреб громадян, регуляція та належна регламентація відповідних відносин суттєво зміцнює рівень правосвідомості громадян. Саме за рахунок подібних дій формується в свідомості молодого покоління не лише формальна необхідність дотримання правових норм, але і в цілому розуміння та утворення правової культури, як важливої складової самосвідомості індивіда, що сприяє дотриманню ним правових норм та принципів на свідомому та підсвідомому рівні. У перехідний період розвитку суспільства, проведення низки реформ важко створити юридично досконалі та завершені форми регламентації суспільних відносин, багато з яких не інституціолізовані й перебувають у нестійкому стані. Водночас, перешкоди на шляху розвитку правової культури пов'язані з дією суб'єктивних чинників: відсутістю чіткої правової ідеології, науково обґрунтованої концепції розвитку системи права, конструктивної генеральної ідеї послідовного правового будівництва. Коли суспільство нестабільне, виникає розрив між правом необхідним і правом наявним, що і є головною причиною виникнення правового вакууму [4, С. 149]. Для формування такого напрямку розвитку повинні існувати певні передумови. Так, зокрема велику роль як у формуванні правової культури, так і моральної та правової свідомості відіграє усвідомлення та дійсний авторитет права, при якому більша частина суспільства не лише схвально відноситься до дотримання правової поведінки, але і всіляко вживає заходів з його підтримання і навіть у дрібних інцендентах схильне контролювати поведінку окремих осіб відповідно до вимог закону та правопорядку.
Список використаних джерел:
1. Назаренко Є.В. До поняття правової культури // Правова культура і підприємництво. — Донецьк, 1999
2. Сербин Р.А. Стратегічний потенціал правової культури // Науковий вісник [Текст] : наук.-теоретичний журнал / засновник Національна академія внутрішніх справ України. – 2002, № 3. – К.: НАВС, 2002. – 251 с.3
3. Теория государство и права. Учебник для вузов. (за ред. Е.А. Лукашкова). - М., 1999
4. Сербин Р.А. Теоретичні аспекти гуманістичної сутності права та правової культури // Філософські, методологічні та психологічні проблеми права [Текст]: тези доп. наук.-теорет. конф., Київ 26 січня 2008 р. – К.: Київський національний університет внутрішніх справ, 2008. – С. 147-149
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter