На сучасному етапі для будь-якого підприємства, що діє в умовах невизначеності і ризику та здійснює зовнішньоекономічну діяльність, постає проблема виживання та забезпечення безперервного розвитку. Це питання вирішується по-різному.
Зовнішньоекономічна діяльність стає визначальним фактором розвитку національного виробництва в умовах глобалізації світового господарства, коли поступово “зникають” економічні кордони між країнами, особливого значення для розвитку національних підприємств набуває зовнішньоекономічна діяльність підприємства в контексті здійснення експортних операцій. Адже просування товарів на світовий ринок дає можливість розширити ринки збуту для українського товаровиробника та збільшити його дохід, що матиме позитивні зміни як для самого суб’єкта господарювання, так і для держави загалом.
Саме ефективна зовнішньоекономічна діяльність окремих підприємств є запорукою успішного сприйняття країни-експортера країнами-конкурентами, сприяє зміцненню експортного потенціалу країни, підвищенню конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках, формуванню раціональної структури експорту й імпорту, залученню іноземних інвестицій, сучасному переобладнанню підприємств тощо.
Міжнародна економічна діяльність є успішною лише в тому випадку, якщо вихід підприємств на міжнародні ринки буде добре спланований, всебічно обґрунтований, і відповідатиме довгостроковим цілям. У зв’язку з цим міжнародна економічна діяльність має тісний зв’язок із стратегічним управлінням на підприємстві.
Слово “стратегія” походить від давньогрецьких слів «армія» та «вести». Ця економічна категорія є невід’ємною складовою понятійно-категоріального апарату управлінської діяльності і передбачає комплекс заходів, які забезпечують підприємству конкурентну перевагу в сучасних умовах [1, с. 19].
Не існує єдиного поняття щодо визначення стратегії та етапів її створення. Кожне підприємство саме обирає варіант стратегії, за якою буде рухатися у своїй діяльності. Так, А. Мескон визначає стратегію як комплексний план, який є сформованим для здійснення місії організації та досягнення її цілей.
Згідно з А. Чандлером, стратегія – це встановлення основних довгострокових цілей і намірів організації, а також напряму дій і ресурсів, які необхідні для досягнення цілей.
Американський економіст М. Портер вважає, що стратегія – це аналіз внутрішніх процесів та взаємодій між різними складниками організації для визначення цінності та позиціонування організації щодо галузевого середовища. М. Портер вважає, що важливим аспектом стратегії є її постійність, не можна постійно “кидатися з боку в бік”, адже так можна зашкодити своїй репутації і “вибитися” зі своєї стратегії.
Б. Карлофф розкриває поняття “стратегія” як узагальнюючу модель дій, необхідних для досягнення встановлених цілей шляхом координації і розподілу ресурсів компанії [2, с. 593].
На ефективність стратегії підприємства впливає чимало факторів зовнішнього та внутрішнього середовища (рис. 1) [2, с. 594].
Рис. 1. Зовнішні та внутрішні фактори впливу на стратегію підприємства
Щоб сформувати та реалізувати експортну стратегію, необхідно врахувати і чинники внутрішнього потенціалу (табл. 1) [2, с.595].
Таблиця 1
Чинники для формування та реалізації експортної стратегії
Ефективна експортна стратегія має будуватися на основі визначення пріоритетів, а саме конкретних галузей економіки, продукція яких користується попитом на певних географічних територіях. Не менш важливим є створення спеціальної експортної інфраструктури, головною складовою якої має бути ефективна кредитна політика, державний протекціонізм, валютно-курсове регулювання, система страхування ризиків тощо [3, с.106].
Проведене дослідження дозволило визначити, що ефективна діяльність підприємства на зовнішніх ринках є неможливою без впровадження процесу стратегічного планування експортної діяльності. На сучасному етапі експортна стратегія підприємств повинна формуватися на основі взаємоузгодження інтересів господарюючих суб’єктів і держави, що також значною мірою ускладнює процес оптимального вибору напрямів розвитку з-поміж альтернативних варіантів.
Успішність експортної стратегії визначається ефективністю взаємодії потенційного експортера з іншими суб’єктами внутрішнього ринку – переробними заводами, конкурентами, що можуть розглядатися як партнери при створенні кластера, страховими компаніями, маркетинговими агентствами.
Список використаних джерел:
1. Галаган О.В. Дослідження механізму реалізації експортної стратегії підприємств АПК // АГРОСВІТ. – 2011. - №19. – С.19-22.
2. Марченко В.М., Лєбєдєва Н.П. Стратегія експортної діяльності суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності // Економіка та управління підприємством. – 2017. - №13. – С. 592-596.
3. Переверзєва А.В., Мала К.С. Експортна стратегія підприємства як основа діяльності на міжнародному ринку // Вісник Запорізького національного університету. Економічні науки. – 2017. - №3(35). – С. 102-108.
_______________
Науковий керівник: Малинка Оксана Ярославівна, к.е.н., доцент, Національний технічний університет нафти і газу, м. Івано-Франківськ
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter