Згідно зі ст. 14.1.57 Податкового кодексу України, екологічний податок - загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року [1]. Термін «екологічний податок», наведений у Податковому кодексі України, відповідає загальному визначенню, що використовується Європейським Співтовариством, OECD і Міжнародним енергетичним агентством (IEA) [2].
Основна ідея введення екологічних податків полягає у встановленні прямої залежності між розміром податкових відрахувань та ступенем негативного впливу на навколишнє природне середовище й природні ресурси в результаті діяльності суб’єктів господарювання. Історія розвитку та запровадження екологічних податків є тривалою. Уперше ідею екологічного оподаткування висловлено в працях А. К. Пігу [3, с. 512], який запропонував розглядати податки як інструмент впливу на поведінку «забруднювачів» навколишнього середовища, з одного боку, та як стимул до природоохоронної діяльності через дотації – з іншого.
Директорат із податків і митних зборів Європейської комісії розподілив екологічні податки на сім груп за сферами використання:
– енергетичні податки (на моторне паливо, енергетичне паливо, електроенергію);
– транспортні
– плата за забруднення
– плата за розміщення відходів на звалищах та їх переробку;
– податки на викиди речовин, що призводять до глобальних змін
– податок на шумовий вплив;
– плата за використання природних ресурсів.
Найбільш поширеними в країнах Європи є транспортні та енергетичні податки. Так, енергетичні податки складають 72 % від загальної величини екологічних податків у ЄС, а транспортні – 23 %.
Щодо України, то проблеми екологічного оподаткування ніколи не були в центрі уваги вітчизняної податкової нормотворчості. Модель обкладення платежами діяльності, яка прямо експлуатує ті чи інші ресурси навколишнього природного середовища, по суті, не змінювалася ще з кінця минулого століття. За даними Звіту про виконання Зведеного бюджету України за 2019 р., надходження від екологічного податку до бюджетів усіх рівнів склали 2197,7 млн. грн. Це ніщо, навіть у структурі лише податкових надходжень (яких понад 800 млрд грн). Краща ситуація з рентною платою за використання природних ресурсів, але й там 45 млрд. грн (із 51 млрд. грн) надходжень забезпечує плата за видобування корисних копалин.
Тож для України, яка позиціонує себе як держава, орієнтована на європейські цінності, закономірним буде переймати напрацювання в зазначеному напрямі більш досвідчених «колег». Зарубіжні країни використовують екологічні податки для стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності у сфері охорони навколишнього природного середовища. Наприклад, у Швеції та Великобританії деякі екологічні податки запроваджуються з визначення прямого обов’язку з боку держави спрямовувати доходи від екологічних податків на скорочення податків на доходи фізичних осіб та податків на фонд заробітної плати [4, с. 60].
Досвід країн ЄС свідчить про те, що причини дієвості екологічних податків за забруднення в державах ЄС полягають у високих ставках, які спрямовані на те, щоб підприємствам було вигідніше вживати заходи з охорони довкілля, а не забруднювати його. Головна особливість податкового еколого - економічного інструментарію полягає в тому, що зібрані таким способом кошти надходять на бюджетні рахунки відповідного рівня (державного чи місцевого) і використовуються на фінансування екологічних проблем та відшкодування збитків [5].
У сучасних умовах екологічне оподаткування виступає одним із найважливіших елементів регулювання стану навколишнього природного середовища. Однак, діюча система екологічного оподаткування в Україні є не ефективною, про що свідчать залежність обсягу надходжень екологічного податку, передусім від економічних циклів, а не від чинного податкового законодавства; зменшення витрат суб’єктів господарювання на інновації (у тому числі пов’язані з екологією); нераціональний розподіл сум екологічного податку.
Характерною рисою екологічної політики європейських країн є застосування комплексу інструментів впливу на суб’єкти господарювання для забезпечення екологічної безпеки всередині країни. Так, основними з таких інструментів впливу є:
– встановлення високих штрафів за понадлімітне забруднення навколишнього природного середовища за порушення правил поводження з відходами;
– надання субсидій приватним фірмам на забезпечення екологічно безпечного виробництва;
– надання низько відсоткових кредитів на впровадження екологічно чистого процесу виробництва;
– застосування прискореної амортизації, що дає змогу більш швидкими темпами оновлювати основні засоби;
– впровадження пільгових ставок або загалом звільнення від ПДВ операцій із продажу екологічної техніки;
– впровадження пільгового режиму оподаткування нерухомості для природозахисних споруд.
Тому, саме для досягнення належного ефекту слід переймати досвід країн, які спромоглися досягти успіху у сфері екологічного оподаткування. Вважаємо, що в Україні необхідно зменшити витрати на адміністрування екологічного податку, застосовувати його як механізм стимулювання екологічно безпечних виробництв, установити належний контроль за поверненням коштів, акумульованих з екологічно шкідливих виробництв саме в ті регіони, стану довкілля яких нанесли збитки дані виробництва. При цьому важливу роль відіграє рівень екологічної свідомості населення та бізнесу в країні, оскільки питання екологічного оподаткування не є виключно економічним чи юридичним, а передусім виступає морально - етичним і кожні позитивні зміни в даному напрямі можливі лише за умови усвідомлення важливості його кожним громадянином.
Список використаних джерел:
1. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI.URL: http: //zakon4. rada.gov.ua/laws/show/2755-17.
2. Рибачок Н. П. Екологічне оподаткування в Україні. Екологічне оподаткування: збірник наукових праць за результатами науково-практичних заходів; НДІ фінансового права. Київ: Алерта, 2013. С. 83–86.
3. Пигу А. Экономическая теория благосостояния. Пер. с англ. Москва: Прогресс, 1985. Т. 1. 512 с.
4. Создание рыночных стимулов к экологизации товаров. Руководство для стран Восточного Партнерства. ОЕСР. 2014. 100 с.
5. Варламова І. С. Екологічне оподаткування як основа сталого розвитку національної економіки. Глобальні та національні проблеми економіки. 2015. URL: http://global-national.in.ua/archive/8-2015/170.pdf.
________________
Науковий керівник: Піхняк Тетяна Андріївна, кандидат економічних наук, доцент кафедри, Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter