Проблема розвитку малого підприємництва в АПК протягом усіх етапів реформування економіки країни перебуває в центрі уваги науки і практики. Проте нинішнє становище в цій сфері, незважаючи на спроби держави підтримати малі форми агробізнесу та надати їм допомогу і підтримку, залишається досить складним, так як рівень розвитку цього сектора поки не здатний справити вирішальний вплив на економічний підйом АПК країни. Тривалий в країні процес створення нової системи ринкових відносин призвів до розвитку монополізації окремих сегментів продовольчого ринку, зростанню ролі посередницьких структур, складнощів збуту продукції вітчизняних сільгоспвиробників, а також виникнення серйозних проблем в рамках міжгалузевого обміну і міжгосподарських взаємодій.
Таким чином, необхідним є пошук сучасних підходів до формування стратегічного співробітництва малих і великих підприємств у вітчизняному агропродовольчому комплексі, що відповідають реаліям сьогодення. Перш за все це стосується виявлення напрямків і механізмів, здатних забезпечити розвиток малого бізнесу для вирішення завдань економічного підйому країни.
В умовах активного створення великими агропромисловими формуваннями власних сировинних баз, потужних позицій посередницьких структур в сфері обігу сільськогосподарської сировини, малі форми агробізнесу не здатні конкурувати з великими інтегрованими структурами агрокомплексу за рівнем виробничих витрат, маркетинговому забезпеченню. Рівень і характер спеціалізації малих форм агробізнесу в регіоні багато в чому визначається наступними обставинами:
- з одного боку, неефективні цінові умови реалізації сільськогосподарської сировини, що формуються торгово-посередницькими структурами, орієнтують особисті підсобні господарства, фермерські господарства на ринок кінцевого споживача; дана обставина зумовлює необхідність спеціалізації на виробництві сільськогосподарської продукції, що не вимагає додаткової переробки, або створення постачальницько - збутових кооперативів;
- з іншого боку, перебуваючи в якомусь протистоянні з великими агропромисловими структурами, малі підприємства, змушені орієнтуватися лише на обмежені сегменти споживчого ринку.
Разом з тим, в розвинених країнах з ефективно функціонуючою аграрною економікою, дрібнотоварний (сімейний) і корпоративний сектори не протистоять один одному, а доповнюють один одного, розвиваючись не паралельно, а у взаємодії між собою. Форми такої взаємодії дуже різноманітні. Вони визначаються всією сукупністю природних, соціальних, економічних і культурно-історичних чинників, що діють на сільськогосподарській території відносно суб'єктів агропродовольчого сектору.
Звісно ж, що з урахуванням сформованих в період економічних перетворень форм, методів і систем ведення агровиробництва, найбільш прийнятними є такі форми взаємодії великого та дрібного секторів АПК регіону, як кооперація і різні форми взаємовигідного симбіозу корпорацій з малими формами агробізнесу. Тому для підвищення ефективності функціонування асоційованих і малих форм агробізнесу регіону доцільним є відтворення механізму взаємодії дрібнотоварного сектора АПК з елементами агропродовольчої системи регіону на основі кооперації.
В даний час ситуація в сфері малого підприємництва у вітчизняному АПК залишається нестійкою і може бути охарактеризована наступним чином:
- нестабільністю фінансово-економічного становища малих форм агробізнесу;
- низьким рівнем інвестиційної активності малих форм агробізнесу внаслідок нестачі власних оборотних коштів;
- наявністю істотних обмежень в отриманні банківських, комерційних кредитів і позик;
- низьким рівнем захищеності малого підприємництва в АПК від корупції;
- нестабільністю міжгосподарських зв'язків, низьким рівнем узгодженості товарної, цінової і збутової політики малих форм агробізнесу в АПК;
- другорядними, обслуговуючими позиціями малих форм агробізнесу у співпраці з великими агропромисловими структурами.
Проблеми розвитку агропромислового комплексу багато в чому пов'язані з існуючими протиріччями між інтересами господарюючих суб'єктів. При цьому феномен різноскерованості господарських інтересів суб'єктів АПК може розглядатися в двох ракурсах: різноспрямованість інтересів суб'єктів різних сфер діяльності (технологічних переділів) АПК регіону (сільгоспвиробників, переробного і транзакційного секторів АПК); різноспрямованість інтересів малих форм господарювання та багатопрофільних бізнес-груп (конгломератів).
До основних господарським інтересам малих форм агробізнесу слід віднести: забезпечення стабільного попиту на вироблену продукцію, дотримання оптимальних строків її реалізації; своєчасність розрахунків за реалізацію виробленої продукції; максимально можливу ціну реалізації сільськогосподарської сировини; зниження трансакційних витрат, пов'язаних з реалізацією продукції. У свою чергу господарськими інтересами переробного підприємства АПК є: надходження сировини певної якості і в необхідних обсягах; дотримання оптимальних строків поставок сировини; мінімально можлива ціна закупівлі сільськогосподарської сировини; зниження трансакційних витрат, пов'язаних із закупівлею сільськогосподарської сировини. Крім того серйозний вплив на економічну поведінку малих форм агробізнесу становлять фактори інституціонального середовища АПК.
В цілому активізація взаємодії малих і великих підприємств в АПК може бути реалізована в наступних напрямках:
а) створення стійких господарських систем, що включають в себе великі і малі підприємства різного функціонального призначення з метою більш ефективного використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів;
б) реформування великих інтегрованих бізнес-груп шляхом створення якісно нового механізму управління через проведення комплексу заходів, спрямованих на зміну форми власності та структури підприємств, вдосконалення їх фінансово-економічної діяльності, звільнення від непрацюючих активів і збиткових підрозділів і т.п. з використанням малих підприємств в якості одного з інструментів реформування;
в) використання інноваційного потенціалу малих підприємств з метою інтенсифікації виробництва і забезпечення конкурентоспроможності;
г) ефективне використання трудових ресурсів на малих підприємствах.
Завдяки ефективній реалізації виділених напрямків можлива адаптація дрібнотоварного виробництва сільськогосподарської продукції (малих форм агробізнесу) до умов укрупнення господарюючих структур, посилення позицій великих інтегрованих бізнес-груп в АПК регіону.
Список використаних джерел:
1. Аборнева О.В. Державне регулювання та підтримка малого підприємництва (регіональний аспект) // Проблеми теорії і практики управління. 2004. № 2. С. 25-31.
2. Черняков Б.В. Американське фермерство: ХХI століття. М.: Інститут США і Канади, 2002. 256 с.
3. Зельденер А. Державне регулювання агропромислового сектора економіки // Питання економіки. 1997. № 6. С. 83.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter