В умовах глобалізації ринку транспортних послуг та активного розвитку транспортної системи, не можуть залишитися непоміченими тенденції розвитку національних транспортно-комунікаційних систем. Експорт транспортних послуг, обслуговування міжнародного транзиту, конкурентоспроможність у сфері транспортних послуг можуть успішно реалізовуватись передусім за рахунок інтеграції процесів транспортної системи України до Європейського Союзу (ЄС) [2].
У 2006 році Міністерство транспорту та зв’язку України (з 2010 року Міністерство інфраструктури України) прийняло важливе рішення про трансформацію транспортного регулювання України з нормами міжнародного права, оприлюднивши наказ Про затвердження Рекомендацій «Засад адаптації транспортного законодавства України до законодавства Європейського Союзу» [1]. Це було першим кроком назустріч інтеграції держави до ринку транспортних послуг та спростило роботу України та ЄС.
Співпраця Україна-ЄС – це пріоритетна позиція вітчизняної транспортної політики. Міжнародні угоди, трансформація законодавства України з нормами міжнародного права, впровадження світових інноваційних технологій, наближення транспортного комплексу України до європейських стандартів можуть стати базою стабільного розвитку транспортної галузі та позитивно вплинути на розвиток українського транспорту, а також на економіку в цілому.
Не зважаючи на те, що Україна у 2009 році стала країною-партнером в започаткуванні політики ЄС «Східне партнерство», ратифікувала у 2014 році Угоду про Асоціацію з Європейським Союзом (ЄС), станом на 2020 рік, попри високий рівень транзитного потенціалу України, мультимодальні перевезення залишаються законодавчо неврегульованими [3]. Саме тому в останні роки транспортні послуги розглядаються науковцями, такими як Н. І. Антощишина, А. В. Зорін, Р. В. Вернигора, А. М. Окороков, П. С. Цупров, які досліджують окремі процеси інтеграції України в міжнародний ринок транспортних послуг, у тому числі її співробітництво з країнами ЄС.
Суттєвим фактором інтеграції національної транспортної системи є географічний потенціал. Україна позиціонується як транстериторіальна зона, яка є природним мостом між Європою і Азією, Північчю та Півднем, Сходом і Заходом [5]. Спільні західні кордони з ЄС виступають об'єктивним підґрунтям для потреби функціональної та нормативної перебудови транспортно-дорожнього комплексу України відповідно до європейських стандартів.
Поліпшення вітчизняного транспортного положення залежить і від узгодженої співпраці на міжнародній арені. У 2013 році Україна вела переговори про Спільний авіаційний простір з ЄС, але підписання угоди не відбулося через конфлікт між двома країнами: Великою Британією та Іспанією. Суперечка двох держав відбулася через статус аеропорту Гібралтару. Завершення цієї сутички - це вихід Великобританії з ЄС. Наразі підписання Угоди про Спільний авіаційний простір з ЄС відкладено у зв’язку з пандемією COVID-19.
Угода про Асоціацію з ЄС була і залишається для України дорожньою картою у продовженні важливих соціальних, економічних та політичних реформ. Разом з тим, українська сторона готова до подальшого поглиблення відносин з ЄС [4].
Значущою ланкою в інтеграційному процесі є розвиток транспортних коридорів, які ми бачимо на рисунку 1, адже в наші дні вони активно розвиваються не тільки по всьому світу, але й у Європі, це напряму пов’язано з глобалізацією світової економіки та розширенням послуг на ринку транспортних послуг Європи, Азії та Африки.
Економічного благополуччя транспортної сфери та України сконцентровано передусім на транзитному потенціалі, оскільки теренами держави проходять третій, п’ятий, сьомий, дев’ятий коридори. Україну як учасника транспортної системи має транспортні зв’язки із країнами Східної та Західної Європи, зручний вихід до Чорного та Азовського морів, що є великою перспективою для подальшого розвитку транспортних відносин країни та зміцнення місця держави на полі могутніх держав. Значною перевагою є те, що в багатьох ключових напрямках перевезень її комунікації не мають альтернативи [6].
Втім, попри найвищий у Європі транзитний рейтинг, Україна не готова забезпечити транзит через свою територію на високому рівні.
Попри певні політичні та економічні труднощі на шляху інтеграції української транспортної галузі до ринку транспортних послуг на теренах ЄС, Україна усвідомлює важливість модернізації інфраструктури і шукає нові підходи налагодження різних форм співробітництва з державами ЄС.
Таким чином, інтеграційний процес України залежить не лише від зацікавленості у міжнародній співпраці, але й від підвищення рівня якості транспортного обслуговування, розвитку українських ділянок міжнародних транспортних коридорів та впровадження нової регуляторної та законодавчої бази відповідно до світових стандартів. Як наслідок в Україні буде досягнута надійна транспортна основа для виходу її на міжнародний ринок та отримання статусу держави з ринковою економікою.
Список використаних джерел:
1. Про затвердження Рекомендацій «Засад адаптації транспортного законодавства України до законодавства Європейського союзу» : наказ Міністерства транспорту та зв’язків України від 18 лютого 2006 р. № 153. Відомості Верховної Ради України. 2006. № 153. URL : https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0153650-06#Text
2. Антощишина Н.І., Окороков А.М., Цупров П.С., Павленко О.І. Інтеграційні процеси транспортної системи України в ЄС. Київ. 2013. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2423.
3. Вернигора Р.В. Мультимодальні перевезення як базовий сегмент транзитного потенціалу України. Збірник наукових праць Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна. Транспортні системи та технології перевезень. 2017. Вип. 14. С. 20-29.
4. Євроінтеграція. URL: https://avia.gov.ua/pro-nas/mizhnarodna-diyalnist/yevrointegratsiya/
5. Мкртичьян О. М., Зорін А. В. Інтеграція України в світову транспортну систему. Міжнародні транспортні коридори та корпоративна логістика. 2015. (№ 50). С. 23–24.
6. Познякова Л. А. Международные транспортные коридоры и особеность их формирования в Украине : зб. наук. праць. Вісник економіки транспорту і промисловості : Зб. наук. праць. 2004. Вип. 7. С. 4.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter