Глобальний економічний розвиток є нелінійним процесом, що розгортається у часі та просторі, охоплює країни, незалежно від рівня їх економічного розвитку та ступеня залучення до глобальних економічних процесів, що формується під впливом як внутрішніх чинників, так і зовнішніх, а також цивілізаційних факторів. Саме останні починають все більше впливати на глобальний економічний розвиток, що обумовило вибір тематики дослідження.
Метою дослідження є вивчення теоретичних засад нерівномірності глобального економічного розвитку.
Новий економічний порядок формує нову парадигму економічного розвитку країн і набуває ознак глобальності, що також призводить до трансформації поняття «розвиток». Дане питання висвітлювалось у великій кількості праць вітчизняних і зарубіжних фахівців: Т. Мена, А.Сміта, Д. Рікардо, Ж.Б. Сея, К. Маркса, Й. Шумпетера, М. Кондратьєва, С. Кузнеця та інших.
Глобальний економічний, соціально-політичний і культурний розвиток суспільства починаючи з останньої чверті XX в. і по сьогоднішній день відбувається під безперервно зростаючим впливом глобалізації. Її економічна складова пов'язана насамперед із джерелами, факторами і формами господарського поступу. Йдеться про інвестиції та технології, робочу силу, інтелектуальні і фінансові ресурси, менеджмент, маркетинг і т. п. Формами прояву цих процесів є:
- збільшення обсягів міжнародної торгівлі та інвестицій, лібералізація і дерегуляція руху капіталу;
- безпрецедентна досі диверсифікація світових фінансових ринків і ринків технологій;
- відчутне підвищення ролі ТНК у світових господарських процесах;
- посилення глобальної конкуренції;
- зародження систем глобального, стратегічного менеджменту;
- зростання значення інформаційних і комунікаційних технологій в економічному розвитку.
А. Філіпенко виокремлює чотири групи чинників впливу: початковий рівень розвитку країн; стан людського капіталу; економічний устрій держави; екзогенні умови розвитку [1, c. 94-95].
Сучасний період характеризується глибокими трансформаціями, змінами у геоцивілізаційному просторі на фоні занепаду індустріальної світової цивілізації в першу чверть ХХІ століття і паралельному формуванні засад інтегральної цивілізації в авангардних країнах у другій чверті століття. Індустріальна цивілізація супроводжується локальними та глобальними військовими конфліктами, економічними війнами, переділом світового панування та деструктивними реформами. Ці процеси призводять до невизначеності світової динаміки, загострюються міжцивілізаційні, міждержавні та соціальні протиріччя, породжують нерівномірність глобального економічного розвитку [2].
Наукове осмислення нерівномірності економічного розвитку як багатозначного та багатогранного процесу, що охоплює різнорівневі перманентні трансформації економічних систем, через призму основних компонентів його філософії – джерел, механізму та векторної спрямованості – фактично бере свій початок із зародження наприкінці XV ст. капіталістичних відносин. З цього часу вона стає об’єктом наукових інтересів багатьох дослідників, котрі, виходячи з діючих на кожному історичному етапі джерел, рушійних сил і тенденцій економічного прогресу, робили спроби оцінити позиції різних країн у системі міжнародного поділу праці та диференціювати їх за критерієм соціально-економічного розвитку [3].
Меркантилісти (XV-XVІІ ст.) в межах своїх теоретичних досліджень виокремили чинники, що детермінують різну швидкість розвитку економічних систем країн світу та відмінності в міжнародному позиціонуванні країн. Ці питання розкриваються у роботах Т. Мена, А. Монкретьєна, Д. Лоу, А. Серра, В. Стаффорда, Г. Скаруффі, А. Джевонезі, С. Фортрея, Д. Стюарта, Дж. Юма та ін. Їхнє економічне вчення, яке ґрунтується на закономірностях зростання капіталів у міжнародній торгівлі та протекціоністській політиці держав у зовнішньоторговельній сфері, пояснює країнову нерівномірність економічного розвитку через призму диференціації у нагромадженні торговельного капіталу в межах світового господарства та різний ступінь залучення держав у міжнародні торговельні відносини [4].
Подальший розвиток це питання отримало у класичній політекономії (XVІІ-XІХ ст.), зокрема у роботах У. Петті, П. Буагільбера, Ф. Кене, А.Сміта, Д. Рікардо та ін. було перенесено проблему нерівномірності економічного розвитку у виробничу сферу і пояснено через диспропорції у обсягах накопленого багатства.
Можна вважати, що А.Сміт та Д. Рікардо були найближчими до сучасного сприйняття факторів диспропорційності економічного розвитку країн. Їх дослідження факторів економічного зростання різних держав та збільшення на цій основі добробуту громадян заклали основу для формування принципів абсолютних та відносних переваг країни на міжнародній арені [5].
У продовження вчення класичної школи політичної економії, представник нової хвилі (Ж. Б. Сей, Н. Сеніор, Дж. Мілль, Т. Мальтус та інші) також шукали причини нерівномірності економічного розвитку країн в промисловім виробництві та різному ступені нагромадження багатства. Крім того, розширили систему факторів, що впливають на ступінь економічного розвитку держави та її позиціонування на світовій арені. Зокрема, Ж.Б. Сей вбачав причини цих процесів у нерівномірність нагромадження чинників виробництва. Дж. Мілль та Д. Мак-Куллох – у відмінностях обсягів експортного потенціалу країн щодо однотипних товарів на зарубіжні ринки; Т. Мальтус – різну швидкість процесу відтворення населення відносно кількості споживчих благ у суспільстві тощо.
К. Маркс і інші представники марксизму підставою і головним критерієм соціальної нерівності і соціальної стратифікації вважав поділ праці, що обумовлює нерівне становище індивідів у суспільному виробництві, відмінність виконуваних ними ролей і розмірів одержуваної ними частки суспільного багатства.
Логічним продовженням досліджень К. Маркса стала еволюційна економічна теорія, яка розкриває причини диспропорційного розвитку світової економіки через призму циклічно-нерівномірного характеру економічного розвитку країн. Науково-технологічна революція кінця ХІХ – початку ХХ ст., на базі якої у розвинутих капіталістичних країнах почав формуватися третій технологічний уклад, зумовила якісне оновлення технологічної основи суспільного виробництва, радикальні інноваційні зрушення у світовій економіці, підвищення продуктивності праці, а тому потребувала суттєвої модернізації понятійного апарату концепції циклічно-нерівномірного характеру економічного розвитку країн. Через це дальший розвиток наукових досліджень у цій сфері пов’язується з еволюційною економічною теорією, яку найглибше розробили у своїх працях Й. Шумпетер [6], М. Кондратьєв, Г. Кассель, С. Кузнець, Е. Менсфілд, Г. Менш, Д. Сахал та інші
В процесі аналізу причин динамічних змін в економічному розвитку країн та їхнього міжнародного позиціонування, вищезгадані вчені виявили основний детермінант економічного розвитку – інноваційну складову суспільного розвитку. Таким чином, прихильники еволюційної економічної теорії вбачають причини нерівномірності економічного розвитку в країнових диференціаціях в пристосуванні до інноваційної моделі економічного розвитку.
Таким чином, простежено еволюцію наукових теорій, що виокремлювали детермінанти економічного зростання протягом ХV–ХХ ст. Що стосується джерел розвитку, то вони суттєво диверсифікувались за рахунок науково-технічного прогресу, демократизації суспільного життя, панування у світовому господарстві ринкових відносин, а також поступової інституціоналізації глобального економічного розвитку. Істотних модифікацій зазнав і механізм світогосподарського розвитку, що дає підстави кваліфікувати його як глобальний економічний розвиток з причин перерозподілу функцій держави між національними, регіональними і наднаціональними інститутами регулювання, формування глобального ринку, глобального попиту і пропозиції, загострення міжнародної конкуренції, глобального характеру діяльності ТНК та ін. І, нарешті, коригується векторна спрямованість розвитку міжнародної економічної системи з його переорієнтацією з національної траєкторії на регіональну і глобальну.
Список використаних джерел:
1. Філіпенко, А. С. Глобальні форми економічного розвитку: історія і сучасність / А. С. Філіпенко. – К. :Знання, 2007. – 670 с.
2. Запухляк, В. З. Асиметрії глобального економічного розвитку [Текст] / Віталій Зіновійович Запухляк, Людмила Тарасівна Герман // Економічний аналіз: зб. наук. праць / Тернопільський національний економічний університет; редкол.: В. А. Дерій (голов. ред.) та ін. – Тернопіль: Видавничо-поліграфічний центр Тернопільського національного економічного університету “Економічна думка”, 2014. – Том 18. – № 3. – С. 16-25.
3. Антициклічне регулювання ринкової економіки: глобалізаційна перспектива: монографія / Д. Г. Лук’яненко, А. М. Поручник, Я. М. Столярчук [та ін.]; за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Д. Г. Лук’яненка та д-ра екон. наук, проф. А. М. Поручника. – К.: КНЕУ, 2010. – 334, [2] с.
4. Історія економічних вчень : підручник / Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко, А. М. Поручник та ін. ; з ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. – К. : КНЕУ, 2001. – С. 41–54.
5. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / А. Сміт. – М. : Соцэкгиз, 1962. – С. 235.
6. Шумпетер И. Теория экономического развития : Исследование предпринимательской прибыли, капитала, кредита, процента и циклов конъюнктуры / Й. Шумпетер. – М. : Прогресс, 1983;
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter