Найважливішою передумовою організації рекреаційної діяльності виступають рекреаційні ресурси. Під рекреаційними ресурсами розуміють об’єкти, явища і процеси природного, антропогенного та соціального походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, її спеціалізацію та економічну ефективність.
Багатогранність поняття «рекреаційні ресурси» визначається різноманітністю підходів до їх класифікації. Любіцева О. О. пропонує виділяти шість основних підходів: сутнісний підхід (за предметною сутністю ресурсів); функціональний підхід (за неповторністю природних умов і рекреаційних ресурсів у поєднанні з комплексністю їх використання); діяльнісний підхід (за характером використання в туризмі); атрактивний підхід (за мірою та формою залучення до туристичної діяльності); ціннісний підхід (за унікальністю рекреаційних ресурсів); еколого-екнономічний підхід (за споживчою вартістю ресурсів та їх екологічним значенням).
Рекреаційні ресурси поділяються на три основні групи: природно-географічні, історико-культурні та соціально-економічні. Важлива роль в даній класифікації належить природно-географічним рекреаційним ресурсам, атже саме вони є базою для формування та розвитку основних видів рекреації та туризму [1, с. 123].
Під природно-географічними рекреаційними ресурсами розуміють фактори, речовину і властивості компонентів природних та природно-антропогенних геосистем, які володіють сприятливими внутрішніми і зовнішніми, якісними та кількісними параметрами для реалізації рекреаційної діяльності.
В межах природно-географічних рекреаційних ресурсів виділяють наступні види ресурсів: геологічні, орографічні (ресурси рельєфу), сплеологічні, гідрологічні, бальнеологічні, біотичні, ландшафтні [2, с. 98].
Під історико-культурними рекреаційними ресурсами розуміють сукупність створених у процесі історичного розвитку певної території об’єктів матеріальної і духовної культури, які одночасно є об’єктами туристичного інтересу.
Історико-культурні рекреаційні ресурси включають археологічні, архітектурні, замкові комплекси, монастирські комплекси, військової архітектури, громадської архітектури, промислової архітектури, культової (сакральної) архітектури, музеї, театри.
Під соціально-економічними рекреаційними ресурсами розуміють сукупність ресурсів та об’єктів, які одночасно є об’єктами туристичного інтересу.
До групи соціально-економічних туристичних ресурсів належать географічне положення, економічне положення, транспортна доступність, рівень економічного розвитку, готельне господарство, ресторанне господарство, курортне господарство, туристична інфраструктура.
Під економічною оцінкою рекреаційних ресурсів розуміють оцінку споживчої вартості рекреаційних ресурсів і туристичних благ. Наявність рекреаційних ресурсів є чинником виробництва туристичного продукту.
Список використаних джерел:
1. Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування: монографія / О. О. Бейдик. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2001. – 395 с.
2. Ковтуник І. І. Рекреаційні ресурси Хмельниччини / Хмельниччина туристична: історико-культурні, природно-географічні та економічні аспекти розвитку: колективна монографія [кол. авторів; за ред.: С. А. Копилов (гол. ред.), .С. Е. Баженова (наук. ред.)]. – Кам’янець-Подільський: Кам.-Под. нац. ун. ім. Івана Огієнка, 2015. – 192 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter