Реалізація державної промислової політики потребує застосування новітніх підходів, серед яких одним із найперспективніших є кластерний підхід. Основа кластерного підходу була закладена ще в працях теоретиків розміщення продуктивних сил – Й. фон Тюнена, А. Маршалла, А. Вебера, В. Крісталлера, А. Льоша та інших. Утім, остаточне формування кластерного підходу в економіці пов’язують із науковими працями американського вченого М. Портера, яким було визначено, що «кластер − це група географічно близьких взаємопов’язаних компаній і пов’язаних з ними організацій, що функціонують у певній сфері, характеризуються спільністю діяльності та взаємно доповнюють один одного» [1].
Результати попереднього дослідження дали змогу ідентифікувати, що під автомобільним кластером слід розуміти «сукупність географічно близьких взаємопов’язаних підприємств автомобільної промисловості, підприємств, установ та організацій суміжних і пов’язаних галузей, що об’єдналися на добровільній договірній основі за підтримки органів державної влади та місцевого самоврядування для підвищення ефективності економічної діяльності, покращення конкурентного статусу на ринку, забезпечення реалізації стратегічних цілей розвитку автомобілебудівної підгалузі, регіону та держави у довгостроковій перспективі» [2].
Традиційно кластери включають до себе учасників з трьох груп (так звана, потрійна спіраль – triple helix): приватний сектор: горизонтально або вертикально пов'язані компанії, провайдери спеціалізованих послуг (наприклад, фінансових, логістичних, дизайнерських, маркетингових тощо) та бізнес-асоціації; уряд: міністерства, агентства, інші органи влади (національний, регіональний та місцевий рівні); науково-дослідні та освітні установи: університети, науково-дослідні інститути, центри професійної підготовки [3].
У світовій практиці виділяють три базові моделі розвитку кластерів: модель державно-приватного партнерства; модель, у якій у прийнятті рішень беруть участь як члени, так і не члени кластера; модель державного фінансування та самофінансування кластерних ініціатив.
Модель розвитку кластера на основі державно-приватного партнерства полягає в тому, що на ранніх стадіях його розвитку активну участь бере уряд країни з метою підвищення конкурентоспроможності того чи іншого регіону та галузі економіки. Організації державного сектору, такі як регіональні агентства розвитку або напівдержавні торгово-промислові палати, беруть на себе ініціативу з надання фінансової підтримки процесу розвитку кластера.
Модель, у якій у прийнятті рішень беруть участь як члени, так і не члени кластера – навіть якщо його керівництво забезпечує взаємодію між фірмами, державними та приватними установами та дослідницькими центрами, недосконала, оскільки кластеру все одно не вистачає членської бази. При цьому ініціатива створення останнього регулюється не підприємствами, а організаціями державного сектору, у зв’язку з чим у прийнятті рішень щодо напрямків розвитку кластера беруть участь не тільки його члени.
Модель державного фінансування та самофінансування кластерної ініціативи полягає у співфінансуванні кластерів за рахунок приватних та державних джерел, розмір останніх, як правило, з часом поступово зменшується. Частка державного фінансування лежить у межах від 30 до 70 відсотків, ці величини є виправданими та необхідними з метою забезпечення довгострокового партнерства та реалізації інноваційної політики держави, підвищення конкурентоспроможності країни на світовій арені та створення суспільних благ [4].
Для України, яка належить до країн з низьким рівнем кластеризації національної економіки, вважаємо доцільною реалізацію першої моделі формування кластерних утворень − на базі державно-приватного партнерства з посиленою участю уряду. При цьому у якості першого проєкту з реалізації кластерних ініціатив у автомобільній індустрії України пропонується створення Західного автомобільного кластеру у складі корпорації «Богдан», ПрАТ «Єврокар», ТОВ «Джейбіл Сьоркіт Україна», ТОВ «Ядзакі Україна», ТОВ «Гроклін-Карпати», ТОВ «Унгвайер», ТОВ «Форшнер Україна», ТОВ «Джентерм Україна», НВП «Точприлад», ТОВ «Кромберг енд Шуберт Україна», ТOВ «ЛЕОНІ Ваерінг Системс», ПрАТ «Концерн-Електрон», ТОВ «СП Сферос-Електрон», Індустріальний парк «Соломоново», ТОВ «Науковий парк Ужгородського національного університету», НУ «Львівська політехніка», Луцький національний технічний університет, Ужгородський національний університет, Мукачівський державний університет за участю Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, обласних і районних державних адміністрацій, територіальних громад, Агенцій регіонального розвитку у Закарпатській, Львівській і Волинській областях
Список використаних джерел:
1. Портер М. Конкуренция. М.: Издательский дом «Вильямс», 2005. 608 с.
2. Шевченко І.Ю. Сутнісна характеристика автомобільного кластера. Національна безпека у фокусі викликів глобалізаційних процесів економіці: матеріали V-ої Міжнародної наукової Інтернет-конференції, 14-15 жовтня 2019 року. Київ: НАУ. 2019. С. 29–31.
3. Воглер Б., Саха Д., Красовська О. Програма підтримки кластерів в Україні: принципи розробки та ключові особливості. К.: Інститут економічних досліджень та політичних консультацій, 2015. 18 с.
4. Stratmann G., Dimitrova G. Automotive clustering in Europe. Case studies on clustering management and development. Wiesbaden: HA Hessen Agentur GmbH. 2008. 114 р.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter