Визначальною характеристикою туризму ХХІ століття є його глобалізація. Процеси глобалізації туризму вимагають посилення взаємозалежності держав і окремих регіонів, які утворюють світову спільноту, їх поступову інтеграцію в загальну систему з єдиними для всіх правилами і нормами економічної, політичної і культурної поведінки, а тому питання про підвищення рівня довіри між суб’єктами управління і зміцнення партнерських відносин представляється особливо актуальним.
Глобалізація в туризмі характеризується єдиним інформаційним простором для суб’єктів ринку, наявністю споживачів послуг в різних точках світу, міжнародними представництвами суб’єктів туристичного бізнесу і каналами поширення продукції, розміщенням виробництва з урахуванням максимально можливої реалізації конкурентних переваг, економією, одержуваною від міжнародного масштабу діяльності, високими витратами на удосконалення продукції та мінливими технологіями, державним регулюванням галузі (введення єдиних стандартів надання послуг, стимулювання і підтримка певних видів туризму, захистом прав споживачів) [1, с. 9].
Разом з тим, зростає значимість регіональних туристичних ринків з їх унікальним туристичним потенціалом та збереженою автентичністю, що представляє інтерес для кінцевого споживача – туриста, так і для компаній туроперайтингу.
Рівнозначність глобального і регіонального векторів сучасного міжнародного туризму роблять його унікальним і потужним фактором економічного розвитку на різних ієрархічних рівнях. Використовуючи переваги двох головних тенденцій розвитку світового господарства, міжнародний туризм наочно демонструє переваги застосування регіонального підходу в умовах глобалізації, при якому культурна самобутність місцевих громад та унікальність регіонів перетворюються в специфічний і одночасно затребуваний масовий туристський продукт [2, с. 18].
Отже, на передній план нашого дослідження виступає дихотомія "глобальне – локальне", що досить тривалий час залишається серед гострих питань для науково-теоретичного обговорення. У соціологічній літературі з’являється термін "глокалізація", яким у найширшому тлумаченні позначаються нові неповторні форми переплетення традицій, культур, комунікативних практик, що виникають у результаті залучення в глобальні потоки та слідування місцевим культурним традиціям, соціальним засадам (Р.Робертсон, М.Епштейн, А.Чумаков).
Формування глобальних інфраструктур, здатних змінювати спрямованість та ритми культурних потоків, збільшення та прискорення практик міжкультурних взаємодій, спонукають до вивчення особливостей перебігу в нових умовах процесів соціокультурної та міжкультурної комунікації.
Запропонований британським соціологом Р. Робертсоном термін «глокалізація» означає модель глобалізації, для якої характерною є тенденція глобалізації на локальному рівні. «У широкому розумінні глокалізація — явище світоглядного рівня. Воно відображає такий прошарок світової свідомості, для якого характерне одночасно й обстоювання громадами своєї самобутності (локальність) і потяг до стирання попередніх просторових кордонів, зміцнення зовнішніх зв’язків. У цьому контексті глокалізація відображає зв'язок між гомогенізацією, яку несе глобалізація, та гетерогенізацією як прояв локального, специфічного, традиційного» [3]. З точки зору, дестинацій, «глокалізація», явище характерне для розвитку туризму, оскільки значення збереження місцевої культурної, природної спадщини лише посилюється і формую додаткову цінність через свою самобутність.
Визначення поняття в соціологічному словнику підтверджує тезу про його асиміляцію: «Глокалізація (glocalization) — термін, запозичений соціологами з маркетингових стратегій глобальних компаній, які, прагнучи задовольнити місцеві смаки, застосовують ті чи ті незначні модифікації до своєї продукції залежно від того, на який локальний ринок вона надходить. У соціології цей термін втілює ідею напруженості між локальними та глобальною культурами. Глокалізація як процес становить глобалізацію локального та локалізацію глобального» [4, 60].
Отже, в нашому дослідженні актуалізовано питання визначення специфіки нового формату діалектичної сполуки глобального та локального – феномен глокалізації та визначення перспектив майбутніх управлінських стратегій для розвитку туризму, адекватних викликам нової доби. Оскільки системні трансформації торкнулись і туризму, то тут слід відмітити їх нерівномірнісь та асиметрію. Відтак постає потреба у визначенні кореляції динаміки окремих процесів, зокрема: процесу інформаційно-технологічного розвитку, що відбувається в режимі реального часу, з характером та динамікою системних трансформацій, що стане основою для прийняття управлінських рішень.
Список використаних джерел:
1. Есимова Д.Д. Особенности системы управления в организациях сферы туризма / Д.Д. Есимова, Д. Гайнутдинов // Наука и туризм: стратегии взаимодействия. – 2014. – № 3. – С. 5–11.
2. Абалаков А.Д. Туризм в контексте глобализации и современного экономического кризиса / А.Д. Абалаков, Н.С. Панкеева // Известия Иркутского государственного университета. Серия: Науки о Земле. – 2011. – Т. 4. – № 1. – С. 14– 32.
3. Глокализация // Economics focus [Елек тронний ресурс]. — URL: http://dictionary-economics.ru/ word/Глокализация.
4. Аберкромби Н. Социологический словарь / Н. Абер кромби, С. Хилл, Б. Тернер ; [пер. с англ.]. — 2-е изд., перераб. и доп. — М. : Экономика, 2004. — 620 с. 5. T
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter