Серед актуальних проблем, які вимагають вивчення в економіці є виробнича економічна психологія, яка вивчає зміни у трудовій поведінці працівників під дією як зовнішніх чинників, так і внутрішніх, викликаних необхідністю задоволення особистісних, матеріальних потреб працюючої людини. Тому в основі продуктивної діяльності підприємства та його розвитку лежить думка про комунікацію в міжособистісних відносинах учасників організації.
Термін “комунікація” у широкому тлумаченні означає спілкування (від лат. communicatio – єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом лат. communico – роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від лат. communis – спільний). У вузькому розумінні міжособистісна комунікація є складним процесом, під час якого відбувається не лише обмін інформацією, а й її формування, отримання, відправлення, уточнення, перероблення та обговорення.
Міжособистісна комунікація розуміється як процес одночасної взаємодії співрозмовників та їх впливу один на одного. Для неї характерний цілий ряд особливостей, що відрізняють її від інших видів комунікації. Міжособистісна комунікація може здійснюватися в різних формах, специфіка яких визначається числом учасників, їх соціальними ролями, комунікативною настановою, особливостями простору і часу комунікації [1].
Специфіку міжособистісної комунікації виявляють в таких аспектах:
— наявність спільного комунікативного простору;
— активність учасників комунікації як суб'єктів взаємного інформування;
— під час виголошування думки кожним учасником налагоджується спільна діяльність;
— активність суб'єктів комунікації передбачає не формальний “рух інформації”, а активний обмін нею;
— у процесі комунікації відбувається взаєморозуміння (непорозуміння), яке досягається наявністю зворотного зв'язку, а також значущістю інформації;
— інформація, яка дійшла до співрозмовника і повернулась назад, організовує партнерів міжособистісної комунікації в спільне інформаційне поле;
— спільний смисл у міжособистісній комунікації виробляється за умови, що інформація не просто прийнята, а й осмислена, тобто за наявності процесу спільного осягнення предмета розмови;
— характер обміну інформацією визначається можливістю взаємного впливу партнерів за допомогою системи знаків;
— ефективність комунікації вимірюється тим, наскільки значущим є взаємний вплив партнерів;
— комунікативний вплив можливий лише за умови, що індивід, який спрямовує інформацію (комунікатор), та індивід, який її приймає (реципієнт), мають єдину або подібну систему кодифікації і декодифікації;
— комунікація психологічно можлива за умови, що знаки, закріплені за ними значення (відображення найсуттєвіших та узагальнених сторін предметів і явищ) та смисли (суб'єктивний зміст, якого набуває слово в конкретному контексті) відомі учасникам комунікативного процесу;
— учасники комунікації повинні ідентично розуміти ситуацію спілкування;
— під час обміну інформацією можуть виникнути комунікативні бар'єри [2].
У комунікативному процесі взаємодіють такі елементи:
1) відправник – особа, яка генерує ідеї або збирає і передає інформацію;
2) повідомлення – закодована за допомогою символів інформація;
3) канал (засіб) передачі інформації;
4) одержувач – особа, якій призначена інформація і яка її інтерпретує.
Комунікації пов’язані з інформаційним обміном між учасниками спілкування. Під час обміну інформацією відправник і одержувач долають декілька взаємопов’язаних етапів комунікативного процесу, завдання яких – створення повідомлення і використання каналу для його передавання у такий спосіб, щоб обидві сторони однаково зрозуміли вихідну ідею. Основними етапами комунікативного процесу є:
- Зародження ідеї. Обмін інформацією розпочинається з формулювання ідеї або відбору інформації. Відправник визначає, яка ідея (повідомлення) стане предметом інформаційного обміну.
- Кодування й вибір каналу інформування. Перш ніж передати інформацію, відправник повинен за допомогою певних символів закодувати її (кодування перетворює ідею на повідомлення), а також вибрати канал інформування, здатний передати символи, які використовують для комунікації.
- Передавання інформації. Відправник використовує канал (засіб) передавання інформації для доставки повідомлення (закодованої ідеї або сукупності ідей) одержувачу. Існують дві моделі передавання інформації: без зворотного зв’язку і зі зворотним зв’язком [3].
- Декодування інформації. Одержувач інформації декодує повідомлення (розшифровує символи відправника), щоб зрозуміти про що йдеться.
Можна зробити висновок, що комунікація в міжособистісних відносинах є необхідною умовою діяльності людини та економічної стабільності організації. Правильно організована комунікація забезпечує ефективний обмін інформацією, дає змогу глибше пізнати співрозмовника та спрогнозувати особливості подальшої взаємодії з партнером.
Список використаних джерел:
1. Ильин Е.П. Психология общения и межличностных отношений. СПб.: Питер, 2009. 560 с. (Серия «Мастера психологи»)
2. Кручек В.А. Психолого-педагогічні основи міжособистісного спілкування: навчальний посібник. К.: ДАКККіМ, 2010. 273 с.
3. Куницина В.П. Межличностное общение. СПб., 2001. 650 с.
________________
Науковий керівник: Драгола Любов Владиславівна, кандидат психологічних наук, старший викладач, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького
Серед актуальних проблем, які вимагають вивчення в економіці є виробнича економічна психологія, яка вивчає зміни у трудовій поведінці працівників під дією як зовнішніх чинників, так і внутрішніх, викликаних необхідністю задоволення особистісних, матеріальних потреб працюючої людини. Тому в основі продуктивної діяльності підприємства та його розвитку лежить думка про комунікацію в міжособистісних відносинах учасників організації.
Термін “комунікація” у широкому тлумаченні означає спілкування (від лат. communicatio – єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом лат. communico – роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від лат. communis – спільний). У вузькому розумінні міжособистісна комунікація є складним процесом, під час якого відбувається не лише обмін інформацією, а й її формування, отримання, відправлення, уточнення, перероблення та обговорення.
Міжособистісна комунікація розуміється як процес одночасної взаємодії співрозмовників та їх впливу один на одного. Для неї характерний цілий ряд особливостей, що відрізняють її від інших видів комунікації. Міжособистісна комунікація може здійснюватися в різних формах, специфіка яких визначається числом учасників, їх соціальними ролями, комунікативною настановою, особливостями простору і часу комунікації [1].
Специфіку міжособистісної комунікації виявляють в таких аспектах:
— наявність спільного комунікативного простору;
— активність учасників комунікації як суб'єктів взаємного інформування;
— під час виголошування думки кожним учасником налагоджується спільна діяльність;
— активність суб'єктів комунікації передбачає не формальний “рух інформації”, а активний обмін нею;
— у процесі комунікації відбувається взаєморозуміння (непорозуміння), яке досягається наявністю зворотного зв'язку, а також значущістю інформації;
— інформація, яка дійшла до співрозмовника і повернулась назад, організовує партнерів міжособистісної комунікації в спільне інформаційне поле;
— спільний смисл у міжособистісній комунікації виробляється за умови, що інформація не просто прийнята, а й осмислена, тобто за наявності процесу спільного осягнення предмета розмови;
— характер обміну інформацією визначається можливістю взаємного впливу партнерів за допомогою системи знаків;
— ефективність комунікації вимірюється тим, наскільки значущим є взаємний вплив партнерів;
— комунікативний вплив можливий лише за умови, що індивід, який спрямовує інформацію (комунікатор), та індивід, який її приймає (реципієнт), мають єдину або подібну систему кодифікації і декодифікації;
— комунікація психологічно можлива за умови, що знаки, закріплені за ними значення (відображення найсуттєвіших та узагальнених сторін предметів і явищ) та смисли (суб'єктивний зміст, якого набуває слово в конкретному контексті) відомі учасникам комунікативного процесу;
— учасники комунікації повинні ідентично розуміти ситуацію спілкування;
— під час обміну інформацією можуть виникнути комунікативні бар'єри [2].
У комунікативному процесі взаємодіють такі елементи:
1) відправник – особа, яка генерує ідеї або збирає і передає інформацію;
2) повідомлення – закодована за допомогою символів інформація;
3) канал (засіб) передачі інформації;
4) одержувач – особа, якій призначена інформація і яка її інтерпретує.
Комунікації пов’язані з інформаційним обміном між учасниками спілкування. Під час обміну інформацією відправник і одержувач долають декілька взаємопов’язаних етапів комунікативного процесу, завдання яких – створення повідомлення і використання каналу для його передавання у такий спосіб, щоб обидві сторони однаково зрозуміли вихідну ідею. Основними етапами комунікативного процесу є:
- Зародження ідеї. Обмін інформацією розпочинається з формулювання ідеї або відбору інформації. Відправник визначає, яка ідея (повідомлення) стане предметом інформаційного обміну.
- Кодування й вибір каналу інформування. Перш ніж передати інформацію, відправник повинен за допомогою певних символів закодувати її (кодування перетворює ідею на повідомлення), а також вибрати канал інформування, здатний передати символи, які використовують для комунікації.
- Передавання інформації. Відправник використовує канал (засіб) передавання інформації для доставки повідомлення (закодованої ідеї або сукупності ідей) одержувачу. Існують дві моделі передавання інформації: без зворотного зв’язку і зі зворотним зв’язком [3].
- Декодування інформації. Одержувач інформації декодує повідомлення (розшифровує символи відправника), щоб зрозуміти про що йдеться.
Можна зробити висновок, що комунікація в міжособистісних відносинах є необхідною умовою діяльності людини та економічної стабільності організації. Правильно організована комунікація забезпечує ефективний обмін інформацією, дає змогу глибше пізнати співрозмовника та спрогнозувати особливості подальшої взаємодії з партнером.
Список використаних джерел:
1. Ильин Е.П. Психология общения и межличностных отношений. СПб.: Питер, 2009. 560 с. (Серия «Мастера психологи»)
2. Кручек В.А. Психолого-педагогічні основи міжособистісного спілкування: навчальний посібник. К.: ДАКККіМ, 2010. 273 с.
3. Куницина В.П. Межличностное общение. СПб., 2001. 650 с.
________________
Науковий керівник: Драгола Любов Владиславівна, кандидат психологічних наук, старший викладач, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter