Внаслідок глобалізаційних процесів у всіх сферах життєдіяльності наше суспільство стоїть на початку розвитку «нової економіки». Домогосподарства в Україні беруть участь у сільськогосподарському виробництві на одному рівні із сільськогосподарськими підприємствами. Це зумовлює необхідність дослідження теоретичних та практичних аспектів ролі домогосподарств у формуванні інвестиційної привабливості сільського господарства.
Домогосподарства які не є юридичними особами, але є суб’єктами аграрного ринку, є активними підприємцями і мають практичний довід вирощування сільськогосподарської продукції на невеликих земельних ділянках та її реалізації. Не маючи у достатніх обсягах технічних засобів, особисті селянські господарства, кооперуючись між собою, отримують врожаї сільськогосподарських культур, які за кількістю і якістю не поступаються тим, які мають аграрні підприємства. За даними статистики більше 60% господарств населення дотримуються рекомендованих наукою сівозмін, 91% господарств вносять у грунт органічні добрива та користуються засобами захисту рослин від шкідників. Виробляючи майже 50% сільськогосподарської продукції (табл. 1), господарства населення ефективно використовують ресурсний потенціал, створюючи при цьому додаткові робочі місця у сільській місцевості.
В залежності від умов господарювання, рівня матеріально-технічного забезпечення та обсягів виробленої продукції особисті селянські господарства поділяються на споживчі, товарно-споживчі і товарні [1]. До першого типу (споживчі) належать господарства, де отримана продукція рідко реалізується і використовується, в основному, для особистого споживання. Такі господарства, як правило, не використовують найманих працівників. Другий тип господарств (товарно-споживчі) характеризується тим, що надлишки виробленої продукції регулярно реалізуються на ринку. Такі господарства забезпеченні засобами малої механізації та транспортом для перевезення продукції і тимчасово використовують для збору врожаю, випасу тварин та заготівлі кормів додаткові трудові ресурси. До третього (товарного) типу господарств належать господарства, які мають разом, з орендованою землею, до 50 га й більше і за своєю організаційною і виробничою структурою мікро-підприємствами. Товарність таких господарств висока (більше 50%), вони широко застосовують засоби механізації, мають складські приміщення для зберігання продукції, застосовують найману працю і мають потяг до кооперування з іншими підприємцями з метою розширення виробництва та отримання додаткових прибутків. Як правило, такі господарства спеціалізуються на виробництві рослинницької і тваринницької продукції [2].
Маємо підстави стверджувати, що саме ця частина населення, адаптуючись до умов ринку та інвестуючи власні кошти у розвиток сільськогосподарського виробництва, в майбутньому здатна створювати потужне виробництво та формувати великі приватні господарства. Категорія селян, які здають свої земельні паї в оренду і живуть за рахунок цієї діяльності, у перспективі повернуться до суспільного виробництва.
Розвиваючи ділову активність власників особистих селянських господарств, всіляко підтримуючи їх розвиток з боку державних органів влади, можна значно інтенсифікувати сільськогосподарську галузь виробництва впроваджуючи державні програми розвитку аграрного сектору як на регіональному так і на державному рівні. На жаль на сьогодні не враховуються повністю економічні інтереси особистих селянських господарств, відсутнє державне регулювання їх виробничої діяльності [3].
З вищевикладеного константуємо, що особисті селянські господарства сприяють розвитку сільськогосподарської галузі та створенню сприятливої інвестиційної привабливості. Завдяки їх зусиллям розвиваються переробна та харчова галузі, задовольняється попит населення на продукти харчування. Саме тому інвестиційна політика регіонального розвитку сільського господарства скерована на підтримку як особистих селянських господарств так і інших форм господарювання. Разом з цим, відмічаємо, що вплив інвестиційної політики на розвиток домогосподарств є недостатнім. Обмеження допуску до отримання кредитів, недостатня кількість обслуговуючих кооперативів у сільській місцевості, незначні темпи будівництва оптових ринків й пунктів для зберігання продукції, посередницькі офіси стримують розвиток малих та мікропідприємств, у т.ч., і особистих селянських господарств. Вважаємо, що подальші наукові дослідження мають бути скеровані на пошук шляхів ефективного використання економічного потенціалу домогосподарств, визначення їх ролі у розвитку галузі та впливу на соціальний й духовний розвиток нації.
Список використаних джерел:
1. Григор’єв С.М. Проблеми функціонування господарств та їх інформаційне забезпечення. Науковий вісник національного аграрного університету. Київ: 1997. Вип.52. С. 242-245.
2. Кільницька О.С. Особисте підсобне господарство населення як форма само зайнятості в сільському господарстві. Економіка АПК. Київ: 1998. №11. С. 93-95.
3. Волинський С.В. Малі організаційні структури аграрних формувань та ефективність їх діяльності. Економіка АПК. Київ: 2003. №8. С. 38-43.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter