Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що в сучасному суспільстві відбуваються кардинальні зміни, що призводять до домінува ння знань як фактор соціального розвитку. При цьому методологічні підходи, що відзначають існування інформаційного або постіндустріального суспільства, виходили з розуміння рівності можливостей, що виникають в умовах вільного обороту інформації. Як показує практика, становлення системи інформаційних технологій, що визначають структуру розподілу ресурсів в умовах сучасної стадії цивілізаційного розвитку, не призводить до рівності можливостей, а відтворює на новому витку розвитку чинники збереження нерівності.
У XX ст. людство досягло небувалого перш могутності своїх продуктивних сил, заснованого на технологічному втіленні фундаментальних наукових відкриттів, які забезпечили безпрецедентне зростання світової економіки. Так, за один робочий день в кінці XX ст. людство виробляло рівно стільки ж товарів і послуг, скільки за весь 1900 рік. Еволюція продуктивних сил призвела до повсюдного поширення наукової діяльності, позначила знання як загальну продуктивну силу, а формування людського капіталу як один із стратегічних напрямків розвитку економіки і суспільства. Всі ці процеси означають одне - сучасне людство стоїть на порозі переходу до наступного етапу свого розвитку, економічної конструкцією якого є економіка знань, яка кардинально змінює традиційні уявлення про цілі економічного розвитку. Дослідження показали, що формування умов становлення економіки знань вимагає перегляду уявлень про склад і структуру економічного поля, про основні джерела та фактори еволюції промислових, економічних і соціальних систем. Небачена раніше інтелектуалізація коштів праці, інформатизація всіх виробничих процесів руйнує панівне уявлення про матеріальному виробництві як про головне джерело зростання добробуту. Економіка знань виходить з того, що одним з найголовніших умов сталого розвитку стає розширене відтворення людського капіталу і формують його сфер. Дана концепція вступає в протиріччя з пануючою індустріальної концепцією, оскільки головною метою розвитку економіки вона ставить всебічний розвиток людини, а не максимізацію прибутку і добробуту власника матеріальних ресурсів. Саме цим і зумовлюється необхідність вивчення економічною наукою різних аспектів формування економіки знань та вироблення на цій основі рекомендацій з питань сталого розвитку суспільства.
У світовому рейтингу конкурентоспроможності, який щорічно складає Міжнародний інститут управлінського розвитку в Швейцарії (IIMD), Україна піднялася на 5 позицій і займає 54 сходинку Наша країна опинилася між Словаччиною та Перу. Серед пострадянських країн найвищі місця у рейтингу посідають Литва (29), Казахстан (34) та Естонія (35). Загалом у рейтингу 63 країни. Першу сходинку 2019 року посів Сінгапур, який змістив з вершини рейтингу США (ця країна тепер на третьому місці). На другому місці – Гонконг. Підвищення Сінгапуру до першої сходинки було зумовлене розвиненою технологічною інфраструктурою, наявністю кваліфікованої робочої сили, сприятливими законами про імміграцію та ефективними способами створення нових підприємств. Гонконг зайняв друге місце завдяки доброякісній податковій та бізнес-політиці та доступу бізнесу до фінансів. Натомість конкурентоспроможність найбільшої економіки світу – США – постраждала від підвищення цін на паливо, слабшого високотехнологічного експорту та коливань вартості долара. Останню сходинку рейтингу конкурентоспроможності займає Венесуела. Укладачі звертають увагу на високу інфляцію в країні, поганий доступ до кредитів та слабку економіку. У рейтингу глобальної конкурентоспроможності економіки 2018-го року, який щороку укладають за різними показниками Світовий економічний форум (WEF) спільно з Євразійським інститутом конкурентоспроможності та консалтинговою компанією Strategy Partners, Україна посіла 83 місце серед 140 країн. До цього вона була 89-ю серед 135 країн. Укладачі рейтингу відзначили, що в України слабо розвинені інститути, вкрай нестійкі фінансова система і макроекономічні показники.
Україна за рівнем конкурентоспроможності значно відстає від провідних країн світу, які вже забезпечили умови для становлення і зростання економіки знань. Однак російські показники в Global Competitiveness Index значно покращилися з 2012 р, коли наша країна перебувала на 67 місці. У 2013 р Росія піднялася на 3 позиції в рейтингу, але все ж залишилася нижчою країн БРІКС. У 2014 р зайняла 53 місце в списку, в 2015 р - 45-е, а в 2017 р піднялася з 43 на 38 сходинку. Відзначимо, що економіка нашої країни до цих пір істотно залежить від експорту корисних копалин. Однак, на думку президента ВЕФ (Всесвітнього економічного форуму) К. Шваба, «Глобальна конкурентоспроможність буде більшою мірою визначатися інноваційним потенціалом країни. Таланти стають все більш важливими, ніж капітал, і тому світ переміщається від епохи капіталізму в епоху талантізма» (Cann 2017). Таким чином, ключовим завданням переходу вітчизняної економіки на новий етап розвитку стає орієнтація на інтелектуалізацію соціально-економічних процесів, активну інноваційну діяльність господарюючих суб'єктів всіх рівнів і сфер діяльності, інтенсивний розвиток інтелектуального людського капіталу і цифрових технологій. Розвиток економіки знань в Росії сьогодні, в першу чергу, слід найтіснішим чином зв'язати з успіхами науки і технологій. При цьому їх взаємодія повинна здійснюватися за двома основними напрямками. Перше стосується прогресу в таких областях, як ІКТ, який дозволяє по-новому організувати бізнес-процеси, що призводить до радикальної трансформації цілих галузей. Тобто для корпорацій економіки знань інформаційні технології стають вже частиною самого бізнесу, залучаючи клієнтів і партнерів в самообслуговування, з'являються нові цифрові бізнес-моделі. При цьому швидкість появи даних перевершує вже в мільйони разів можливості людини їх сприймати, і новим середовищем існування людини в суспільстві знань стають експертні мережі, системи штучного інтелекту, такі як Big Data, Data Science, семантичні алгоритми і т.п., які будуть попередньо обробляти дані, вишукувати в них тільки найбільш цікаву для людей інформацію, знижуючи таким чином обсяг даних, які споживаються безпосередньо людиною. При цьому основним трендом в обробці інформації стає акцент на подання знань, заснованих на даних, а не даних як таких. Другий напрямок має бути пов'язано з нейронаук, тобто вдосконаленням методів дослідження людського мозку. При цьому найбільш розвиненим на сьогоднішній день напрямком нейронауки варто вважати нейроекономіки - область знання, що досліджує механізми прийняття рішень (Filonovich 2017). За результатами дослідження авторами визначено основні напрямки розвитку економіки знань Росії, схематично представлені у вигляді радара з пріоритетними напрямками ДіР
Список використаних джерел:
1. Шевчук О.А. Знання – як основний стратегічний ресурс підприємства / О.А. Шевчук // Технологический аудит и резервы производства. – 2013. – №2/2(10). – С. 46-49.
2. Руденко М.В. Управління знаннями як конкурентна перевага підприємства / М.В. Руденко, В.О. Криворучко // Економіка та держава. – 2016. – №4. – С. 74-78.
3. Вовк Ю.Я. Процесс управління знаннями підприємства та його особливості / Ю.Я. Вовк // Науковий вісник НЛТУ України. – 2013. – Вип. 23.17. – С. 343-352.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter