Прийняття ефективних управлінських рішень в процесі швидкої зміни умов господарювання та існування загроз його економічним інтересам повинно бути спрямоване на гарантування безпеки функціонування підприємства. В цьому контексті важливим є моніторинг та оцінка рівня економічної безпеки підприємства. В наукових колах достатньо уваги приділено методам та підходам до оцінювання рівня економічної безпеки [1, 3], серед яких широкого застосування набув ресурсно-функціональний підхід, який передбачає визначення інтегрального показника оцінювання. Не зосереджуючись на недоліках та перевагах даного підходу, слід звернути увагу щодо проблемних аспектів його застосування, а саме:
- визначення інтегрального показника передбачає застосування вагових коефіцієнтів (питомої ваги значимості впливу) функціональних складових економічної безпеки (фінансової, кадрової, техніко-технологічної і т.д.);
- окремі складові характеризуються в більшій мірі факторами, які не мають кількісного вимірника (наприклад психологічний клімат працівників, лояльність співробітників до фірми).
В більшості випадках дослідники вдаються до застосування експертних оцінок. При цьому важливим є обробка результатів, отриманих від експертів та приведення їх до форми, придатної для подальшого аналізу. Серед існуючих математичних методів в більшості автори вдаються до методу безпосередньої оцінки, методу ранжирування або їх поєднання. Метод безпосередньої оцінки може бути застосований до індикаторів безпеки, які мають кількісне значення. Суть цього методу полягає у тому, що значення індикаторів розбивається на ряд інтервалів (не обов’язково однакової довжини), кожному з яких присвоюється певний бал. Завдання експертів полягає у обранні відповідного значення. Після цього їх оцінки нормуються та обчислюється усереднене нормоване значення усіх експертів, залучених до опитування, за кожним із індикаторів. Застосовування методу ранжирування є доцільним у випадку коли окремі індикатори не мають кількісного виміру або вибору вагомості індикаторів для оцінювання. Суть методу полягає у тому, що експерти встановлюють індикаторам ранг, який вказує на їх вагомість. При цьому один і той же ранг може присвоюватися різним індикаторам. В такому випадку усім індикаторам з однаковим рангом розраховується стандартизований ранг. Далі розраховується усереднене значення рангів за кожним індикатором для усієї групи експертів, яке відповідатиме ваговій частці даного індикатору.
Ключовою проблемою вказаних вище методів є те, що експерти різняться за професіоналізмом, обізнаністю з особливостями господарської діяльності підприємства (чи галузі в цілому) і тому можуть мати неузгоджені думки щодо окремих індикаторів. Типовим прикладом є відбір експертів з різних наукових шкіл, які мають діаметрально протилежні погляди на проблему. Окрім цього не виключається присутність необ’єктивних оцінок. Причиною цього може бути представлення в групі експертів однієї наукової школи. В такому випадку необхідно застосовувати методи, які б узгоджували оцінки експертів. Для цих цілей може бути використано ряд методів математичної статистики [2, 4], серед яких слід виділити: методи статистичної обробки даних (визначення середніх величин, середньоквадратичного відхилення, коефіцієнта варіації, моди); методи рангової кореляції (Кендалла чи Спірмена) – можуть застосовуватися для оцінки узгодженості думок двох експертів; коефіцієнти асоціації та конкордації – для визначення узгодженості думок всієї групи експертів; економетричні моделі – для визначення тісноти зв’язку між індикаторами та рівнем економічної безпеки.
Застосування економетричних моделей має ретроспективний характер і потребує значних обсягів статистичних даних. При цьому значення часткових коефіцієнтів детермінації є числовими вимірами вагових коефіцієнтів окремих індикаторів. Методи статистичної обробки можуть бути застосовані для виявлення випадкових думок експертів (найбільш віддалених від більшості).
За результатами проведеного аналізу математичних та статистичних методів можна запропонувати наступний методичний підхід аналізу експертних оцінок вагомості індикаторів: на першому етапі, визначається коефіцієнт асоціації або коефіцієнт конкордації. Для виявлення неузгодженості думок серед експертів перевіряється гіпотеза про його значущість за х2 критерієм або за допомогою вербально-числових шкал (Харрінгтона чи Марголіна). У випадку узгодженості розраховуються їх усереднені значення. Якщо думки експертів не узгоджені – виявлення випадкових оцінок за допомогою коефіцієнта рангової кореляції Спірмена або статистичних показників (середньоквадратичних відхилень).
Список літератури
1. Ареф'єва О. В., Кузенко Т. Б Економічні основи формування фінансової складової економічної безпеки. Актуальні Проблеми Економіки. 2009. №1(91). С. 98-103 2. Бешелев С.Д., Гурвич Ф.Г. Математико-статистические методы экспертных оценок. М.: Статистика, 1980. 263 с.
3. Ілляшенко О.В. Механізми системи економічної безпеки підприємств: монографія, Х.: Мачулін, 2016. 504с.
4. Лисецкий Ю.М. Технология анализа согласованности и достоверности экспертных оценок. Математичне та комп'ютерне моделювання. Серія: Технічні науки: зб. наук. пр. Кам’янець-Подільський: Кам'янець-Подільськ. нац. ун-т. 2017. Вип. 16. — С. 72-79.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter