В економічній літературі недостатньо висвітлюється механізм вирішення завдань внутрішнього контролю в системі управління виробничим підприємством, його виробничою програмою і перспективними планами розвитку.
Створення ефективної системи внутрішнього контролю підвищує прозорість і надійність даної системи, знижує ризики недостовірності інформації, що забезпечує більш стійкий розвиток і функціонування господарюючих суб'єктів. В кінцевому підсумку це підвищить конкурентоспроможність і зміцнить їх ринкові позиції, що відповідає сучасним реаліям і особливо важливо в умовах майбутнього вступу України до ЄС, а, отже, жорсткої конкуренції з боку як європейських, так і з боку вітчизняних підприємств [1].
Внаслідок інноваційних процесів зростає ефективність діяльності і змінюються технології, що підвищує вимоги до нього і вимагає перегляду його ролі в управлінні виробничим підприємством. Це викликає необхідність модернізації системи контролю, що, безумовно, передбачає розвиток методології, розширення його спрямованості, критичний перегляд існуючого понятійного апарату, традиційних методів і сформувалися раніше підходів до інтерпретації понять «контроль» і «система контролю у виробничому підприємстві», розробку ефективних форм організації, механізмів і процедур його реалізації [2].
Світовій практиці відомі різні концептуальні підходи до внутрішнього контролю. В Україні їх застосування сповільнюється в силу причин: недостатній розвиток інформаційних технологій, відсутність уніфікації бізнес-процесів і інформації, наявність власних методик організації внутрішнього контролю і складність адаптації міжнародного досвіду до специфіки української економіки. Традиційно теоретичні розробки та практичне втілення контролю в Україні більшою мірою орієнтовані на фінансову і господарську складову контролю, а не на його управлінський аспект. В економічних роботах провідних вчених наводяться підходи до організації внутрішнього контролю в різних економічних суб'єктів з традиційної точки зору і на основі міжнародного досвіду. Однак в них не зачіпається проблематика адаптації та синтезу теорії та методології внутрішнього контролю з концептуальними підходами щодо організації внутрішнього контролю і мають прикладне значення в світовій практиці. Саме тому слід розробити кардинально нову концепцію наскрізного внутрішнього контролю, адекватну сучасним реаліям, засновану на міжнародному і вітчизняному досвіді науки і практики [1].
Система внутрішнього контролю повинна включати наступні напрямки:
- контроль за функціонуванням системи управління ризиками та оцінка ризиків;
- за розподілом повноважень при здійсненні фактів господарського життя;
- за управлінням інформаційними і забезпеченням інформаційної безпеки [2].
Контрольні дії включають політику та процедури, які допомагають упевнитися, що розпорядження керівництва виконуються, наприклад, що необхідні заходи вжито щодо ризиків, які можуть перешкоджати досягненню цілей організації. Контрольні дії, що виконуються вручну або на базі інформаційних систем, мають різні цілі і широко використовуються на різних організаційних і функціональних рівнях [3].
У коло завдань даної системи входить дослідження питань ефективності діяльності виробничої організації, відповідності управлінських рішень стратегічним завданням розвитку бізнесу, перевірка документації з метою встановлення достовірності бухгалтерської звітності. Поряд з перерахованими завданнями, на систему внутрішнього контролю покладається оцінка внеску окремих сегментів.
За функціонуванням системи внутрішнього контролю доцільно здійснення постійного спостереження з метою оцінки ступеня її відповідності завданням діяльності виробничого підприємства, виявлення недоліків, розробки пропозицій та здійснення контролю за реалізацією рішень щодо вдосконалення системи внутрішнього контролю виробничого підприємства [2].
Роль системи внутрішнього контролю полягає не тільки в перевірці відібраних показників, але і в створенні показників, необхідних для здійснення функцій контролю на основі спеціальних процедур.
Таким чином, контроль має наскрізний, безперервний за часом характер проведення, що охоплює ключові позиції в управлінні організацією [1].
Слід підкреслити, що систему внутрішнього контролю характерні певні обмеження, а саме:
- вимога керівництва організації про зниження рівня витрат на проведення контролю в порівнянні з економічними вигодами від проведених контрольних заходів;
- мета засобів контролю - акцент на виявленні небажаних фактів господарського життя, а не на незвичайні;
- навмисне порушення системи контролю внаслідок змови одних співробітників організації з іншими або з третіми особами;
- недотримання системи контролю в результаті зловживань керівництвом, відповідальних за діяльність таких аспектів контролю;
- в результаті істотної зміни правил обліку або умов ведення діяльності застосовуються контрольні процедури перестають виконувати свої функції [4].
В узагальненні вище сказаного підкреслимо, що розвиток ринку, впровадження українських організацій в світову господарську систему ще більш загострюють значимість і актуальність системи внутрішнього контролю в рамках управління виробничим підприємством.
Список використаних джерел:
1. Гуцаленко, Л. В. Внутрішньогосподарський контроль [Текст] : навч. посіб. / Л. В. Гуцаленко, М. М. Коцупатрий, У. О. Марчук. – К. : Центр учбової літератури, 2014. – 496 с.
2. Дікань Л. В. Контроль і ревізія [Текст]: Навч. посібник. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2007. - 327 с.
3. Бровкина, Н.Д. Контроль и ревизия [Текст] : Учеб. пособие / Под ред. проф. М.В. Мельник. - М. : ИНФРА-М, 2009. - 346 с.
4. Богомолов, А.М., Голощапов, Н.А. Внутренний аудит. Организация и методика проведения [Текст] / А.М. Богомолов, Н.А. Голощапов. - М. : Экзамен, 1999. - 192 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter