Останнім часом все більшого значення набуває значення ролі та впливу економічних інструментів в інвестиційному процесі. Ми розділяємо думку багатьох економістів, що “інструмент” в економічному сенсі означає засіб, спосіб, метод, вживаний для досягнення мети, ефекту. “Економічний інструментарій” у вузькому сенсі являє собою сукупність економічних методів (інструментів) [1].
В свою чергу, ми вважаємо, що економічні інструменти необхідно розглядати ширше, як способи і засоби управління економікою, регулювання економічних процесів і відносин. Відповідно до цього до економічних інструментів відносяться інвестиції, обсяги і структура виробництва, структура і форми власності, грошова маса і параметри грошового обігу, доходи і витрати бюджету, трансферти, податки і податкові ставки, податкові пільги, тарифи на оплату праці, ціни. Слід віднести сюди і кредити, субсидування кредитних ставок, банківські ставки кредитного і депозитного відсотку, ставка фінансування національного банку, внутрішні і зовнішні позики, страхування, державні закупівлі, конкурси, аукціони, санкції, штрафи, економічні стимули, пільги, преференції. Мова йде і про інформаційні ресурси, які останнім часом все частіше використовуються як економічні інструменти. Економічні інструменти утворюють також економічні інститути, що являють собою сукупність стійких форм і неформальних правил, норм, звичаїв, взаємозв’язків, взаємин між будь-якими організаціями. Як бачимо, економічні інструменти широкий спектр категорій, які можна групувати за різними критеріями.
У складі інвестиційних інструментів сучасна практика виділяє економічні інструменти інвестування, що включають економічне прогнозування, програмування економічного зростання, бюджетування економічного розвитку, інвестиційне консультування, методи інвестування, лізинг, грошові кошти, світові валюти, трансферти, податки і податкові ставки, податкові пільги, ціни, кредити, процес субсидування кредитних ставок, банківські ставки кредитного і депозитного відсотка, ставку фінансування центрального банку. Сюди включається і система страхування ризиків, митно-тарифні заходи, державні закупівлі, конкурси, аукціони, санкції, штрафи, економічні стимули, пільги, преференції, цінні папери, дорогоцінні метали, інші активи та можливості досягнення цілей і ефекту інвестування. Отже, набір економічних інструментів інвестування досить широкий, тому мову про систематизацію таких інструментів правильніше вести за певними критеріями або конкретними процесами.
Ми поділяємо економічні інвестиційні інструменти на власні, позикові, державні, регіональні, місцеві, сумісні. Конкретна тема дослідження не спрямовує розглядати всі складові цієї системи. Тому надалі ми приділимо увагу тільки найбільш актуальним, на нашу думку, напрямам, складовим у цій класифікації – вдосконаленню податкового регулювання, кредитним преференціям та інвестиційному консультуванню, основу яких складають державні бюджетні кошти.
Можна зазначити, що така класифікація дещо схематична, але ж в основі лежать реальні процеси категорії. І принциповою особливістю є поєднання функціонального, галузевого і стимулюючого аспектів, що відповідає виробничій структурі аграрного виробництва. Така схема класифікації фіксує граничні відмінності груп економічних інструментів, які частково можуть переходити з одної до іншої, тому у подальшому такий підхід може породжувати деякі проблеми при аналізі єдності і взаємозв’язків за цими групам, пов’язаних, наприклад, із специфікою державної підтримки малих форм господарювання.
Питання необхідності використання державних інструментів інвестиційного регулювання має давню історію, теоретичні положення про необхідність втручання держави в економіку, як це було розкрито, наразі постійно підтверджуються практикою. В останні десятиліття розвинені країни не переживають “нищівних” криз саме завдяки системному втручанню держави в економіку.
Все це диктує необхідність формування економічного інструментарію управління інвестиційним процесом відповідно до змін, що відбуваються. Трансформація економічних відносин і розвиток продуктивних сил, зокрема технологічних змін, неможливі без інвестування. Державне регулювання інвестиційного процесу покликане забезпечити необхідний рівень і структуру капітальних вкладень в економіку країни та окремі її галузі, сприяти інвестиційній активності основних агентів відтворювальної діяльності. Наука виділяє такі основні методи регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринку як економічні методи стимулювання інвестиційної діяльності з боку держави та адміністративно-правові методи впливу державних органів на інвестиційну активність в країні [3]. Інструменти впливу при цьому можуть бути пасивними – з орієнтацією бізнесу на вибір ефективніших варіантів інвестування та активними – з використанням податкових, бюджетних можливостей, допомоги в організації інвестиційної активності бізнесу.
Список використаних джерел:
1. Реверчук С. К. Інвестологія: наука про інвестування: [навчальний посібник] / С. К. Реверчук [та ін]. – Львівський національний ун-т ім. І. Франка. – К. : Атіка, 2001. – 264 с.
2. Резнік Н.П. Організаційно-економічний механізм інвестування АПК : монографія / Н.П. Резнік: Умань. – Сочінський, 2011. – 315 с.
4. Лагодієнко В.В. Реалізація інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності у харчовій галузі / В.В. Лагодієнко // Бізнес-Навігатор: науково-виробничий журнал Міжнародного університету бізнесу і права. – Херсон, – 2013. - №2(31). – С. 178-183.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter