Економічні санкції можуть бути визначені як обмежувальні заходи економічного характеру, застосовувані країною або групою країн до іншої країни або групи країн з метою змусити уряди цих країн змінити свою політику. Санкції можуть виражатися у повній або частковій забороні імпорту товарів із цих країн, експорту товарів до цих країн, а також в обмеженні фінансових операцій – включаючи транскордонні розрахунки та інвестиції, – з даними країнами.
Застосування економічних санкцій має на меті чинити тиск на певну державу з тим, щоб змусити її уряд припинити допущені порушення і прийняти рішення різного рівня значущості. До таких рішень може відноситися виведення військ з окупованих територій, приєднання до міжнародного договору, припинення практики порушення прав людини тощо.
У міжнародно-правових документах немає конкретного переліку економічних санкцій, оскільки кожен випадок їх застосування вимагає індивідуального розгляду. В Статуті ООН немає понять «економічні санкції» або «ембарго», але у статті 41 Статуту згадується «повна або часткова перерва економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо- або інших засобів сполучення, а також розрив дипломатичних відносин» [1], що в цілому відповідає поширеним уявленням про санкції. Також, існують певні статті Закону України, що передбачають обмеження діяльності інших країн у разі порушення міжнародного права. Так, наприклад, стаття 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачає застосування як повної заборони (повного ембарго), так і часткової заборони (часткового ембарго) на торгівлю, позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режим, впровадження спеціального мита, режиму ліцензування зовнішньоекономічних операцій і встановлення квот та інші заходи [2].
Ефективність економічних санкцій є дещо обмеженою в умовах економічної глобалізації. Причиною такої обмеженості є те, що економічний ефект від застосування санкцій позначається на населенні країни-об'єкта, а не на її політичній еліті, яка приймає рішення. При демократичному устрої суспільства сигнал про падіння життєвого рівня населення буде трансльований в політичні еліти і, можливо, здобуде відповідну реакцію. У більш авторитарних політичних системах, еліта залишається поза впливом санкцій і може на них не зреагувати.
В Україні проблема полягає в тому, що процес її інтеграції у світову економіку в рамках процесів глобалізації відбувається за умов реформування власної економіки при одночасній трансформації зовнішньоекономічних зв’язків. Ситуацію посилюють військовий конфлікт на сході України, економічна та політична криза, неналежна законодавча база, високий рівень корупції, тіньова економіка тощо. Для України необхідним є реформування національної економіки, яке повинно базуватися на виваженій та обґрунтованій стратегії соціально-економічного розвитку країни.
Список використаних джерел:
1. Устав Организации Объединенных Наций, подписанный 26 июня 1945 года [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/charter.
2. Про зовнішньоекономічну діяльність : Закон України № 959-XII від 16. 04. 1991 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1085.19.47&nobreak=1.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter