Розвиток національної економіки України передбачає суттєву активізацію інноваційної діяльності суб’єктів господарювання. Інноваційна активність підприємств, готовність до змін, визначає конкурентоспроможність підприємства, сприяє зміцненню позицій на ринку.
Рушійну силу економічного та соціального розвитку нашої країни формує мале підприємництво, яке набуває все більшого активного зростання в Україні. Державна програма повинна спрямовувати всі свої зусилля на становлення цього сектору економіки, видимі переваги якого формують конкурентоспроможність української економіки. Розвиток малого підприємництва забезпечує державу значною часткою обсягу виробленої продукції, створює нові робочі місця, усуває диспропорції співробітництва великих та середніх підприємств, виступаючи інтегруючою ланкою для покращення їхньої взаємодії, тобто, виступає опорою для розвитку всіх галузей економіки. Тому особливо актуальним постає питання розвитку сфери малого бізнесу. Однією із стратегічних цілей переходу на ринкові умови ведення бізнесу в Україні визначено розвиток інноваційної діяльності.
Активне підприємство - це підприємство, що здійснює і використовує нові або удосконалені товари, технологічні процеси чи інші види інноваційної діяльності. У зв’язку з цим, під інноваційною активністю слід розуміти динамічну, цілеспрямовану діяльність по створенню, освоєнню у виробництво і просуванню на ринок різноманітних нововведень з метою отримання комерційної вигоди і конкурентних переваг [1, с.202]. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інноваційну діяльність» інноваційним визнається суб’єкт господарювання будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70 відсотків обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період є інноваційна продукція [2].
Проблеми пошуку шляхів розвитку інноваційної діяльності є досить актуальними в наш час, що дозволить Україні твердо затвердитись на світовому економічному ринку. Це пояснюється досить вагомим значенням інноваційної складової у виробництві як фактора значного зростання конкурентоспроможності фірми та економіки загалом.
Розвиток інноваційної діяльності у сфері бізнесу в Україні гальмується такими перешкодами, як: недостатній рівень фінансування науково-технічних робіт, наявність значного інноваційного ризику, незадовільне інформаційне забезпечення інноваційної сфери, відсутність правової підтримки ведення інноваційної діяльності, слабкий розвиток інфраструктури трансферу технологій, недосконала система надання податкових пільг, зниження рівня "інтелектуалізації" експорту і зростання імпортозалежності країни від наукоємних товарів, висока вартість альтернативних джерел фінансування впровадження інновацій тощо.
Активізація інноваційної діяльності − інтеграція в сучасні умови ефективного розвитку інноваційного ринку та підтримання високого рівня конкурентоспроможності на внутрішніх і зовнішніх ринках шляхом постійного впровадження технічних та технологічних новинок. Важливим при проведенні інноваційної діяльності на підприємстві є вибір її напрямку, тобто чи інновація буде продуктивною, чи технологічною.
Доцільно зазначити, що найбільш поширеними галузями, в яких застосовують інновації в Україні, є медична галузь, авіабудівна, машинобудівна, суднобудівна, нафтова, сільськогосподарська, хімічна, промислова, скляна, електротехнічна та металургійна.
На сьогодні великі компанії не займаються розробками інновацій. Вони залучають їх ззовні. Генерацією ідей займаються невеликі компанії, адже для гігантів така діяльність є ризиковою. Таким чином компанії мають певну кількість інноваторів, розкиданих у всьому світі. Своєю чергою інноватори намагаються зробити все можливе, щоб великі компанії залучили їхні ідеї у виробництво певної продукції чи надання послуг.
Підсумовуючи дослідження авторів, які займалися вивченням цієї проблематики [1-4] можна виділити такі основні напрями активізації інноваційної діяльності підприємництва:
• вдосконалення нормативно-правової бази для забезпечення розвитку інноваційної системи України;
• створення інноваційної інфраструктури: вищі навчальні заклади, наукові організації, інноваційні і виробничі підприємства;
• створення мережі малих інноваційних впроваджувальних підприємств;
• формування умов для створення і функціонування венчурної індустрії в інноваційній сфері;
• зменшення інноваційних ризиків шляхом утворення спеціальних фондів венчурного фінансування;
• залучення приватного капіталу в науково-технічну сферу;
• удосконалення системи оподаткування фірм-новаторів;
• встановлення спеціального правового режиму пільгового оподаткування інноваційної продукції, виготовленої за інноваційними проектами, які мають державну підтримку та зареєстровані в установленому порядку;
• запровадження державного замовлення на впровадження у виробництво пріоритетних інновацій;
• удосконалення фінансово-кредитного забезпечення надання позичок, в тому числі без відсотків; розроблення та запровадження механізму кредитного фінансування інноваційної діяльності;
• надання фірмам-новаторам дотацій;
• зниження державного мита для індивідуальних винахідників;
• створення пільгових умов для фірм, що займаються інноваційною діяльністю;
• посилення державної підтримки малого бізнесу в інноваційній діяльності;
• законодавчо затвердити умови та програми розвитку малого інноваційного підприємництва, його участь у спільних наукових дослідженнях, впровадженні результатів наукових досліджень;
• підготовка кадрів для високотехнологічних галузей, менеджерів інноваційної діяльності;
• збільшення в обігу на фондовому ринку частки цінних паперів, що випущені малими високотехнологічними підприємствами.
У розвинутих країнах одним з найбільш розповсюджених методів фінансового забезпечення інноваційної діяльності є залучення коштів сторонніх інвесторів, що здійснюється переважно через емісію цінних паперів [5].
В Україні найбільшу частку фінансування інноваційної діяльності підприємства здійснюють за рахунок фонду власних коштів питома вага, яких збільшується, а обсяги іноземного інвестування реалізації інновацій зменшуються, що є негативним фактором для активізації інноваційної діяльності.
Список використаних джерел:
1. Про інноваційну діяльність [Електронний ресурс]: Закон України № 36 від 04.07.2002 р. − Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/40-15
2. Білоросюк Н. Розвиток в Україні новітніх форм реалізації інноваційних ідей / Н. Білоросюк, А. Тимків // Світ фінансів. – 2007. – № 1 (10). – С. 85-91.
3. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: стат. зб. / Державний комітет статистики України. − К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2019. − 305 с.
4. Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент: навч. посіб. / Н. В. Краснокутська. − К.: КНЕУ, 2018. − 504 с.
5. Лапечук П. Підтримка інноваційної діяльності. Досвід економічнорозвинутих держав та України / П. Лапечук // Юридичний журнал. – 2018. – № 12. – С. 5-9.
________________
Науковий керівник: Горпинич Оксана Володимирівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки, підприємництва і фінансів, Бердянський державний педагогічний університет
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter