Система оподаткування підприємств є важливим регулятором економіки держави і може стимулювати виробництво і науково-технічний прогрес, обмежувати зростання та інфляцію. Але водночас, вона стримує інвестиції, скорочує споживання, уповільнює процеси заощаджень та нагромадження. В сучасних умовах господарювання податки є суттєвим фактором впливу на фінансово-господарську діяльність підприємств. Тому забезпечити нормальне функціонування підприємницьких структур у нестабільному соціально-економічному середовищі та якісно управляти фінансовими ресурсами керівники та бухгалтери можуть лише за наявності розробленої ними концепції управління податками.
Головними чинниками, які впливають на величину податкових зобов’язань підприємства, яке обирає загальну систему оподаткування, обліку та звітності, є такі:
1. Співвідношення між доходами та витратами (чим вище витрати підприємства, тим меншою буде сума зобов‘язання з податку на прибуток підприємств);
2. Величина доходів, що не включаються до складу доходу, та величина витрат, які не можуть бути віднесені до складу витрат виробництва;
3. Величина витрат, що підлягають амортизації;
4. Величина сум ПДВ, включеного до ціни товарів, робіт, послуг, та величина податкового кредиту [64, с.111].
Разом з тим загальна система оподаткування складніша в адмініструванні. Перебуваючи на загальній системі оподаткування, підприємець повинен подавати набагато більше звітності, ніж якби він перебував на спрощеній. Порядок нарахування окремих податків доволі складний, потребує професійних знань та досвіду. Розмір податкових зобов’язань за загальної системи оподаткування в кожному конкретному випадку може коливатися в доволі широких межах. Підрахувавши найбільш типові для себе розміри показників, що впливають на податкові зобов‘язання, підприємство може визначити для себе найбільш оптимальні умови оподаткування, обрати ту чи іншу систему оподаткування.
Спрощений порядок оподаткування доходів суб'єктів підприємницької діяльності передбачає сплату єдиного податку. На сьогодні правове регулювання єдиного податку регламентується Податковим кодексом України (ПКУ).
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності – особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ПКУ, на сплату єдиного податку та з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Юридична особа чи фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному главою 1 ПКУ (п.п. 291.3). Порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування, або відмови від спрощеної системи оподаткування визначено ст.298 ПКУ. Порядок реєстрації та анулювання реєстрації платників єдиного податку визначено ст. 299 ПКУ. Види діяльності, які не дають права суб’єктам господарювання (фізичним особам – підприємцям) бути платниками єдиного податку визначено п.п. 291.5. ПКУ. Порядок визначення доходів та їх склад для платників єдиного податку першої – третьої груп визначено ст. 292 ПКУ. Зокрема, для фізичної особи – підприємця – дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті.
Ставки єдиного податку для платників першої групи встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі – прожитковий мінімум), другої групи – у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі – мінімальна заробітна плата), третьої групи – у відсотках до доходу (відсоткові ставки) (п.п.293.1 ПКУ) [2].
В окремих випадках, відповідно до п. 293.4 ПКУ ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої – третьої групи (фізичні особи - підприємці) у розмірі 15 відсотків.
Особливості застосування ставок єдиного податку визначено у п. 293.8 ПКУ. Фізичні особи – підприємці, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2010), належать виключно до 3 групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи (п.291.4 ПКУ). Фізичні особи – підприємці, які здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, можуть обирати лише 3 групу зі сплатою єдиного податку за ставкою 5 % (п.293.3 ПКУ) [2].
Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не сплачує податки передбачені загальною системою оподаткування.
При цьому слід враховувати інші чинники, які впливають на розмір зобов’язань з ПДВ та податку на прибуток, а також суми інших податків та зборів, які сплачуватиме підприємство.
Список використаних джерел:
1. Рева Т.М. Податковий менеджмент: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Дніпропетр. держ. фін.-екон. ін-т. – К.: [Центр навч. л-ри], 2013. – 281 с.
2. Податковий кодекс України: Закон України №2755-VІ вiд 02.12.2010 р. [Електронний ресурс] // ВВР. − 2011. − №№13-17. − ст.112 – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2755-17
3. Ясеновська Т. Б. Історія становлення оподаткування в Україні: ретроспективна періодизація та національні досягнення / Т.Б. Ясеновська // Фінансова система України. Збір. наук. праць. – Острог: Вид-во нац. ун-ту "Острозька академія", 2017. – В 15. – С. 117-124.
4. Ігнатишин М., Папп В. Особливості організації системи оподаткування та методи оптимізації податкового навантаження в малому підприємництві//Економіст, 2017.-№5 .-С.90-92.
|