Праця є основою економічного зростання, добробуту населення, розвитку окремого працівника будь-якого підприємства та прогресу суспільства в цілому. В середині минулого століття великої значимості набула роль людини як агента трудової діяльності. У зв’язку з цим, з початку 70-х років в усьому світі все більше утверджується ідея гуманізації економіки. ЇЇ зміст полягає в тому, що при розгляданні взаємодії матеріальних та людських ресурсів на передній план ставиться людини. Ця тенденція пояснюється зростанням вимог різних видів діяльності до особистих якостей та здібностей персоналу, а також підвищенням потреб персоналу у праці та підвищенням ролі висококваліфікованого працівника у виробництві.
Все масштабніший перехід суспільства до гуманізації праці та виробництва визначається створенням економічних, матеріально-технічних та соціально-психологічних умов для ефективної і творчої праці персоналу. Зміна змісту і форм організації праці, оптимальний обмін ресурсами, усунення монотонності й одноманітності праці з метою підвищення задоволеності працею, створення оптимальних умов для самореалізації працівників підприємства це називається гуманізація праці. Для того, щоб запустити процес гуманізації праці необхідно керівництву дотримуватися уставу колективного договору і декларованих положень [4].
Саме тому розвинуті країни докладають значних зусиль для поліпшення умов праці, розвитку загальної та професійної освіти, охорони здоров’я, фізичної культури і спорту, забезпечення населення житлом, високоякісними побутовими послугами тощо [3].
А також, поряд з економічною діяльністю людини, загострюється увага до питань її духовної сфери діяльності та розвитку, зростання освіченості населення, покращення соціальних умов життя, розвитку сфери культури, підвищення зацікавленості працівника у розвитку та вдосконаленні виробництва тощо.
На практиці гуманізація праці забезпечується законодавчими актами, спеціальними галузевими та регіональними програмами, колективними договорами підприємств. ЇЇ метою слугує сприяти зростанню змістовності, найкращому пристосуванню матеріально-технічної бази виробництва до персоналу, широкій участі працівників у процесах управління та вирішення виробничих завдань на підприємствах і т.д.
Так як, застосування нових машин і механізмів висуває нові, доволі високі вимоги до можливостей та здібностей персоналу, дуже актуальною наразі є проблема узгодження матеріально-речового та особистісного чинників. Тому в сучасних умовах виникає необхідність узгодження вимог працівника до техніки та її функціонування і навпаки (бо саме техніка має слугувати працівнику, спрощувати умови її праці, створювати умови безпеки функціонування та ін.) [2].
Щодо класичної програми гуманізації праці, то вона складається з таких основних елементів: збагачення змістовності праці та підвищення відповідальності і самостійності під час виконання службових обов’язків; розвиток колективних форм організації праці; демократизація управління і розширення функцій та обов’язків працівників; широке залучення працівників до управління виробництвом; покращення умов праці; раціоналізація режимів праці та відпочинку.
Також, на сьогоднішній день одне з важливих значень займає ступінь задоволення працівників працею. Наприклад, зростає роль факторів, які забезпечують подальше розгортання творчих здібностей персоналу, нове ставлення його до праці не тільки як до необхідності, а й як до потреби, до форми самовиявлення [1].
Про справжні творчі можливості конкретного працівника можна говорити лише на основі здійсненої діяльності, отриманих оригінальних дій в роботі. Гуманізація праці висуває до сучасного працівника наступні вимоги: бути наполегливим, готовим до сприйняття, обробки і передачі інформації, бути раціональним, здатним до групової роботи, бути старанним і точним, чесним, справедливим, прагнути до контактів, готовим правильно відреагувати на обґрунтовані заперечення, а також готовністю до прийняття рішень і досягати поставлених цілей.
Гуманізація праці й виробництва є багатоаспектною і складною проблемою, розв’язання якої передбачає використання творчої активності людини та мотивів її життєдіяльності. Тому основний акцент робиться на зміні змісту та умов праці, застосуванні функцій менеджменту, умінні адаптуватися в нових умовах, мотивувати, задовольняти матеріальні і соціальні потреби, потреби у знаннях, технологіях та техніці.
Список використаних джерел:
1. Колот A. M. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання. Монографія. Київ. КНЕУ, 2003. 230 с.
2. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини. Навчальний посібник. Київ. Кондор, 2004. 429 с.
3. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник. Відп. ред. Г. Н. Климко. Київ. Знання-Прес, 2002. 615 с.
4. Богоявленська Ю., Ходаківський Є. Економіка та менеджмент праці. Навчальний посібник. Київ. Кондор, 2005. 328 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter