Завдання вдосконалення фінансування виробничо - господарської діяльності інтегрованих виробничих структур (ІПС) зберігає свою актуальність, оскільки його вирішення здійснюється в ринкових умовах, які пов’язані з різноманітними ризиками, що порушують планомірний, безперервний і стійкий розвиток підприємств. У наукових розробках, що присвячені даній проблемі, основна увага приділяється дослідженню складу джерел фінансових ресурсів, оцінці їх структури в розрізі операційної, інвестиційної й фінансової діяльності ІПС, без достатнього поглиблення в дослідження перспективних шляхів вдосконалення фінансування й визначення заходів, що здатні забезпечити цей процес з урахуванням оптимізації рівня ризиків, які йому супроводять.
Пріоритетними напрямами вдосконалення механізму фінансування є обґрунтований прогноз обсягу фінансових ресурсів, що необхідні для розвитку ІПС, визначення оптимальної структури їх джерел, що забезпечує фінансову незалежність, ліквідність їх активів і відповідність рівню зобов’язань.
Для того, щоб вийти із складної ситуації, в якій виявилися сьогодні підприємства України, потрібно нові підходи щодо управління їх виробничо-господарською діяльністю і, в першу чергу, до механізму її фінансування. Вирішення вказаних проблем залежить, передусім, від ухвалення обґрунтованих фінансових рішень, оскільки від якості системи управління фінансами залежить формування, розподіл і раціональне використання фінансових ресурсів.
Управління поточними фінансовими потребами ІПС передбачає вирішення завдань комплексного оперативного управління оборотними активами та короткостроковими зобов’язаннями, що припускає здійснення наступних заходів: моделювання величини оборотних активів і чинників, що її визначають; визначення планової потреби в оборотних активах; вибір стратегії їх фінансування; визначення політики комплексного оперативного управління оборотними активами та короткостроковими зобов’язаннями; дослідження шляхів прискорення оборотності оборотних активів і підвищення рівня їх доходності.
Здійснюючи поточну господарську діяльність, ІПС вимушені закуповувати сировину та матеріали, оплачувати транспортні та інші послуги, нести витрати щодо зберігання матеріальних запасів, надавати відстрочення платежу споживачам. Тому постійно виникає потреба в ліквідних грошових коштах, тобто у власних обігових коштах. Вони є різницею між оборотними активами та короткостроковими пасивами, тобто це вільні грошові кошти, що постійно знаходяться в обороті корпорації. Власні обігові кошти часто називають чистим оборотним капіталом або фінансово - експлуатаційними потребами. Їх мінімальна величина має бути не нижча 10 % загального обсягу оборотних активів. У іншому випадку ІПС може втратити платоспроможність.
Дослідженнями встановлено, що відтворенню фінансових ресурсів в ІПС властиві особливості, що обумовлені галузевою специфікою відтворювального процесу, організаційно - правовою формою, в якій вони створюються й функціонують. Це викликає об’єднання фінансових потоків підприємств - учасників ІПС і створення єдиного простору руху фінансових ресурсів усередині формування.
У ІПС підприємства конкурують між собою за отримання додаткових фінансових ресурсів із загальних фондів формування. Для контролю за вступом і розподілом фінансових ресурсів між підприємствами зазвичай створюється центральна компанія, що управляє, де зосереджений керівний апарат ІПС [1, 2].
До сучасних особливостей управління поточними фінансовими потребами ІПС слід віднести:
- у рамках ІПС усі підприємства можуть надавати поточні позики один одному на пільгових умовах;
- велику частку у фінансових ресурсах підприємств, що входять в ІПС, займають залучені кошти інших організацій того ж формування, що відображаються у балансі у формі кредиторської заборгованості. При цьому практика, що існує, показує, що такі ресурси можуть притягуватися як в рахунок оплати реальних товарів і послуг, так і щодо угод, які незабезпечені товарами й послугам, з подальшим поверненням авансів. Такий спосіб фінансування може використовуватися для податкової оптимізації підприємств ІПС, зокрема по податку на додану вартість;
- широко використовується практика, що має на увазі здійснення угод між організаціями ІПС за «внутрішніми» цінами, що є найбільш потужним і універсальним методом перерозподілу засобів між елементами ІПС. Найчастіше усі угоди із зовнішніми організаціями відбуваються через спеціалізовані торгові компанії, що є «центрами прибутку» ІПС, які потім перераховують прибуток головній структурі.
Таким чином, управління поточними фінансовими потребами в ІПС спрямовано на максимізацію зростання ринкової вартості в цілому усього формування.
Список використаної літератури:
1. Faryna O.I. Financi:al System Stability Assessment: the Case of Ukraine / O.I. Faryna // Наукові записки НаУКМА. — К.: НаУКМА, 2014. — Т. 159: Економічні науки. — С. 14 - 19.
2. D. Zherlitsyn, V. Kravchenko Supply Chain Resilience Through Operations and Finance Management // Scientific Letters of Academic Society of Michal Baludansky, 2016. – 1/1. – С.193 - 197.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter