Стратегія підприємницької організації стосується визначення, у формі певного типу загального плану, перспективних орієнтирів діяльності та шляхів розвитку організації на основі оцінювання її потенційних можливостей і прогнозування змін зовнішнього середовища її існування. У такому контексті стратегія охоплює, стосується, спрямована на вирішення двох типів проблем: 1) проблем орієнтації в середовищі функціонування підприємства – визначення перспективних орієнтирів діяльності та розвитку підприємства і відповідних цілеспрямованих дій; 2) проблеми адаптації до змін в середовищі функціонування підприємства – адекватного реагування на події, що можуть відбутися в недетермінованому конкурентному зовнішньому оточенні підприємства у майбутньому. У цьому контексті показовими є трактування стратегії Альфредом Чандлером, відомим американським дослідником стратегії і структури організації, представником емпіричної школи менеджменту, професора історії бізнесу у Вищій школі комерційної адміністрації Гарвардського університету [1]. Стратегія в трактуванні як процес стосується постійного прийняття рішень щодо того, як розвивати бізнес підприємства в цілому та окремі його види (напрями, сектори), який бізнес розвивати, яке місце зайняти на ринку, як протидіяти конкурентам, як посилити позицію на ринку і в галузі тощо в умовах (зовнішнього середовища), які постійно змінюються. До таких умов, на які необхідно стратегічно реагувати, можна віднести: появу нових можливостей і загроз; прояв нових тенденцій ринків (як продукту, так і ресурсів), побажань і потреб споживачів, нових технологій і технологічних можливостей; посилення конкуренції, глобалізація тощо.
А за визначенням Г. Мінцберга, відомого канадського дослідника структури організацій і організаційної поведінки, професора менеджменту МакГілльского університету вМонреалі, стратегія одночасно є і орієнтиром, і планом дій, і діяльністю як щодо організації орієнтації підприємства, так і власне діяльністю щодо самої орієнтації та адаптації підприємства до змін в середовищі у напрямку досягнення визначених орієнтирів[2], яка одночасно є і активною (тобто продуманою і спланованою заздалегідь), і адаптивною (тобто такою, що має характер пристосування) моделлю обраної поведінки, і яка у підсумку має адаптувати будь-яке підприємство до діяльності в умовах змінного ринкового середовища[3].
Сучасна концепція стратегії як процесу пошуку альтернативних шляхів досягнення цілей трактує її як адаптивну поведінку підприємства в змінному ринковому середовищі на довгострокову перспективу, яка повинна забезпечувати йому можливість досягнути і утримувати конкурентну перевагу в обраних галузях бізнесу та на ринках діяльності і, на цій основі, – майбутню прибутковість. Така концепція стратегії виключає детермінізм у зовнішньому середовищі, а сама стратегія передбачає свободу, альтернативність економічного вибору учасників господарської діяльності із врахуванням ситуації, яка постійно змінюється і створює можливість передбачення майбутніх змін і забезпечення підготовленості до них. Тобто вона ототожнює стратегію не тільки із досягненням стратегічних цілей, а й з вирішенням завдань, пов’язаних із вибором альтернативних варіантів дій для досягнення результату.
Пошук альтернатив зумовлений адаптивним характером стратегії як процесу досягнення цілей, де альтернативність реалізується через ситуаційний підхід та передбачає наявність резервних стратегій і планів, на які може переходити підприємство внаслідок змін у середовищі його функціонування.
В концепції стратегії як процесу змінюється сама концепція розвитку підприємства – вона обіймає усі його сторони, тобто стає комплексною.
Це означає і необхідність розробки структурованих планових документів під загальною назвою “стратегія”, в яких певним чином пов’язуються потреби зростання одних елементів підприємства і скорочення інших.
Очевидно, що управління діяльністю підприємства стосується: адаптації підприємства до змінних умов зовнішнього конкурентного середовища ринків та галузей його діяльності в довгостроковій перспективі шляхом використання власних переваг та зовнішніх можливостей і усунення зовнішніх загроз та власних недоліків.
Запобігання змінам в середовищі та реакція на них – це головні переваги підприємств, що застосовують такий принцип при формуванні своєї стратегії.
Отже зробимо висновок: стратегія підприємства як процес – це орієнтування підприємства на певну модель поведінки (діяльності та розвитку) в довгостроковому періоді в динамічному ринковому середовищі. Вона змінює (адаптує до змін) підприємство на шляху до досягнення результату, вираженойго в категоріях досягнення стійкої конкурентної переваги, високої продуктивності, збільшення, закріплення чи утримання частки ринку, забезпечення вигідного положення на ринку та, у підсумку, високої прибутковості бізнесу, тобто прибутковості від діяльності в майбутньому. І як процес - стратегія це постійна зміна підприємства або регулярна адаптація підприємства до можливих змін в середовищі на шляху до успіху. А безперервна зміна зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства обумовлює постійну зміну і коректування самої стратегії підприємства, тому стратегія підприємства повинна постійно реформуватися під впливом внутрішніх і зовнішніх подій. Ця зміна може бути як поступовою, так і стрімкою, як адаптивною (у відповідь на нові умови), так і активною (при прояві нових можливостей у зовнішньому або внутрішньому середовищі).
Список використаних джерел:
1. Chandler A. D. Jr. Strategy and Structura / Chandler A. D. Jr. – M.I.T. Press, Cambrige, Mass., 1962).
2. (Mintzberg H. The Strategy Concept II: Another Look at Why Organizations Need Strategies / Mintzberg H. // California Management Rew., 1987)/
3. Томпсон-мл. А. А. Стратегический менеджмент: концепции и ситуации для анализа / Томпсон-мл. А. А., Стрикленд А. Дж. – К.: Вільямс, 2003. − С.41-42/
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter