Нарахування і відображення амортизації і зносу основного капіталу в системі бухгалтерського обліку упродовж всієї його еволюції відносять до проблемних та дискусійних об’єктів. І до теперішнього часу науковці вважають, що: «…. вирази «знос» (deprecation) і «амортизаційний фонд» (deprecation provision) збивають з пантелику як тих, хто читає бухгалтерську звітність, так і самих бухгалтерів» [1]. Такий стан справ деякі дослідники пов’язують з тим, що «у сучасній теорії і практиці замість методологічного обґрунтування суті дефініцій «амортизація» і «знос» основних засобів застосували еклективний підхід, об’єднавши діаметрально протилежні тлумачення відомих вчених кінця ХІХ – початку ХХ ст.» [2, с.63] Саме тому багато науковців обґрунтовують доцільність звернення до минулих напрацювань щодо формулювання облікових доктрин амортизації, аргументуючи наявність в них актуальних ідей для вироблення сучасної концепції амортизування необоротних активів.
Історіографія проблеми багата дослідженнями різноваріативних методів нарахування і методик відображення в обліковій системі зносу і амортизації, підходів до презентації знецінених вартостей капіталу у публічній звітності. Такі історико-бухгалтерські розвідки переважно стосуються тих розробок , що наведені у працях відомих у предметний сфері знань вчених, проте досліджень щодо вирішення цієї проблематики західноукраїнськими теоретиками і практиками в задекларований цим реферативним викладом період, проведено вкрай мало.
Для підкреслення існування вагомих напрацювань наведемо витяг із сучасних публікацій зарубіжних авторів, які вказують на визнання ними значимості розробок західноукраїнських науковців для світової теорії обліку. Так, наприклад, російський науковець-дослідник Т.В. Єрьоменко, проводячи (2016р.) критичний аналіз загальносвітових і німецьких концепцій бухгалтерської амортизації вказує, що львівський теоретик і практик «P. Ciompa ще у 1910р. по суті виразно окреслив одну із проблем сучасного німецького бухгалтерського обліку – протиріччя між принципами і методами амортизації, зокрема аргументами того, що непрямий спосіб відображення амортизації призводить до завищення балансу, вступаючи у протиріччя з вимогами зрозумілості (Bilanlanzklarheit) і об’єктивності балансу (Bilanzwahrheit )» [3с. 13].
Розкриваючи загальний ландшафт проблеми об’єктивізації методів амортизування основного майна та відображення його зносу в обліку вкажемо, що у працях західноукраїнських теоретиків вони займали вагоме місце. Насамперед вкажемо що основою для розвитку й удосконалення процедур відображення зношеної частини основного капіталу через амортизування майнових цінностей складала «Енциклопедія з бухобліку Р. Штерна (Robert Stern. Buchhaltungs-Lexikon. – Wien und Leipzig, 1902). Висхідним моментом для встановлення бухгалтерією втраченої вартості виступав наведений у цій енциклопедії постулат, що «лише майно, яке володіє здатністю і призначенням продуктивності являє собою капітал» (с. 290). Іншою базовою розробкою була праця Р. Райша і К. Крайбіга «Баланс і податок» (R. Reisch, K. Kreibig. Bilanz und Steuer, Wien 1907), де під майновими вартостями і втратою таких вартостей подавалася «сукупність всіх матеріальних і нематеріальних цінностей, що є у правовому розпорядженні бухгалтера» (с, 1). Саме на основі наведених доктрин стосовно об’єктивного виразу вартості капіталу й випливала значимість правильного обчислення зносу (оцінки) втраченої вартості капіталу.
Насамперед наголосимо, що дискусійними були питання амортизації нематеріальних активів, зокрема такого виду як організаційні кошти (витрати на заснування підприємницької діяльності). Як у практичному веденні бухгалтерії так і теоретико-академічних розробках (посібниках, методично-інструктивних виданнях) все-таки дотримувались приписів нормативних вимог, зокрема наведених в німецькому збірнику торговельних законів в §261 (Deutsches Handeisgesetzbuch), який так само як і австрійський закон від 6 березня 1906р. були визначальними для організації обліку на території Галичини. Обидва законодавчі документи забороняли, наприклад, «кошти на становлення й адміністративні витрати відображати в балансі як активи», тобто такі видатки по-суті відносили до окремої групи нематеріальних активів з подальшим списанням (амортизацією). Тому в розробках західно-українських вчених дотримувались підходи, що «нематеріальні речі (цінності) у бухгалтерії відносяться до основного майна (основних вартостей ) і повинні амортизуватись так само як інше основне майно [4, 5, 6]. Вкажемо також, що австрійська директива у р.51 визначає «кошти для заснування як витрати», що можуть бути розподілені на перші п’ять років підприємництва (діяльності). Та ж Директива У р.21 і 33 для страхових товариств визначає для амортизації організаційних коштів термін 5 і 10 років.
У працях західно-українських теоретиків і практиків використовувались різні підходи до вироблення більш об’єктивних підходів і способів амортизування основного майна. Так, наприклад, у посібнику [4] такі бухгалтерські підходи розглянуто через «Компоненти власності» (у оригінальному викладі – Części składowe majątku), які запропоновано вирішувати на основі «оцінки або маркування вартості компонентів власності» (у оригінальному викладі – Szacowanie czyli oznaczenie wartości części składowych majątku). Дещо подібну методичну основу запропоновано у посібнику для торговельних шкіл [5], де проблематика амортизації і зносу розкрита у розділі «рахунки для компонентів активів» (в оригінальному викладі «O rachunkach dla składników majątkowzych (rachunkach zapásowych)»).
Більш широко проблемні аспекти бухгалтерської методики амортизації і зносу наведено у праці [6]. Їх досліджено у розділі 5 «Майно і капітал» (у оригінальному викладі – Vermögen und Kapital ), а також у розділі 6 «Економічні дії» (у оригінальному викладі – Die wirtschaftlichen Handlungen), де процедури нарахування зносу і амортизації розглянуто через зміну вартості майна і капіталу (внаслідок скорочення вартості майна при експлуатації). Традиційно вважалося, що вартість деяких цінностей зменшується внаслідок їх використання або поступового зношення, списання якої здійснюється шляхом амортизації основного майна (реалізування втрат). При цьому важливо відзначити виставлення у цій праці акцентів на проблемі, що стосується встановлення «морального зносу» або втрати вартості майнових цінностей. Зокрема вирішення цієї проблеми пропонувалося за підходом, що таке «зменшення (амортизування) майна відрізняється від традиційної амортизації використовуваного у підприємництві робочого майна».
Обгрунтовувалось, що внаслідок традиційної амортизації наступає друга подія, зумовлюючи при продажу збільшення майна (отримання грошей) і капіталу… при амортизації цього такого типу ця друга економічна дія повністю відсутня, що спричиняє, як наслідок, втрату продуктивності майна і капіталу [6, с.25]. Економетрично необхідність такого амортизування проілюстровано фігурами 31 і 32 на стр.25. Ці бухгалтерські процедури у праці розглянуто через об’єктивність методики «відношення активів до капіталу» (у оригінальному викладі – Das Verhältnis des Vermögens zum Kapital). Узагальнення впливу амортизації і зносу на вартість капіталу обґрунтовано проводити на основі запропонованої бухгалтерської методики «зміни вартості активів і капіталу» (у оригінальному викладі – Die Wertveränderungen des Vermögens und Kapitals).
Новий контекст облікового відображення процесу амортизування пов’язується з намаганнями еквіпотенціально ув’язати нараховану амортизацію з редукцією основного капіталу через оцінку фізичного і морального зношення активів. В інфляційних умовах, а також в результаті наслідків технологічного прогресу щодо швидкої заміни одних видів засобів виробництва іншими, виникла проблематика інформативності балансу щодо об’єктивності залишкової вартості необоротних активів, достовірності обчислених сум амортизаційних нарахувань у складі витрат реальній втраті споживчої вартості. Використання деяких вищенаведених постулатів, сформульованих західноукраїнськими теоретиками може бути використано у процесі сучасних досліджень бухгалтерської концепції амортизації.
Список використаних джерел:
1. Метьюс М. Теория бухгалтерского учета/ М. Метьюс, М. Перера: пер. с англ.; под. ред. Я. В. Соколова, И. Смирновяй. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 663с.
2. Журавель Г.П., Хомин П.Я. Теорії бухгалтерського обліку: студії: [монографія]. – Тернопіль: Економічна думка, 2008. – 400 с.
3. Еременко Т.В. Розвитие учение об амортизации в Германии // История финансов и учета// Финансы и бизнесс. – 2013. - №3. - С. 116-123
4. Au Juliusz. Nauka rachunkowosci dla potrzeb cospodarstwa wiejskiego zastosowanej / Juliusz Au (wydane nakladem b. studentów b. wyższej szkoly rolniczej w Źabikowie i wyższej szkoly rolniczej w Dublanach). – Lwow: I. Zwiazkowa drukarnja we Lwowe, 1899. – 177 s.
5. Pawłowski A. Rachunki kupieckie dla szkół handlowych. Część I. i II. Dla szkół kupieckich i niższych klas akademii handlowych: wydanie trzecie / Antoni Pawłowski. – Lwów: Кsiążnicy towarzystwa Nauczycieli szkół wyższych we Lwowie, 1918. –288 s.
6. Ciompa P. Grundrisse einer öekonometrie und die auf der Nationalökonomie aufgebaute natürliche theorie der buchhaltung; ein auf Grund neuer ökonometrischer Gleichungen erbrachter Beweis, dass alle heutigen Bilanzen falsch dargestellt werden Verlag des Handelsschulvereines in Lemberg / Paweł Ciompa. – Lemberg: Druck von Artur Goldman in Lemberg, 1910. – 202 s.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter