Рівень інвестиційної привабливості окремих галузей економіки і окремих підприємств у цілому створюють інвестиційний клімат в Україні. Власне інвестиційний клімат утворює умови, що можуть зацікавити інвесторів вкладати ресурси в розвиток відповідних галузей та підприємств.
Розглядаючи інвестиційну привабливість підприємства із позиції інвестора вона є узагальненою характеристикою переваг й недоліків об'єкта інвестування. Інвестиційна привабливість підприємства є його інтегральною характеристикою як об'єкта майбутнього інвестування із позиції його можливих:
- перспектив розвитку (тобто, динаміки обсягів продажу, конкурентоспроможності продукції),
- ефективності використання ресурсів і активів, - їхньої ліквідності, - стану платоспроможності,
- фінансової стійкості,
- значення низки неформалізованих показників.
Одним із найважливіших завдань аналізу інвестиційної привабливості підприємства виступає послідовний збір даних та вибір такої системи показників, що могли б більш ефективно використовувати з метою оцінки інвестиційної привабливості. При проведенні оцінці інвестиційної привабливості потрібно враховувати також і галузеву приналежність суб’єкта господарювання. Що пов’язане із впливом їх галузевої специфіки на:
- фінансовий й інвестиційний цикл підприємства,
- ресурсний потенціал,
- джерела фінансування.
Доцільно здійснювати порівняльну оцінку інвестиційної привабливості за підприємствами, які належать до однієї ж галузі національного господарства.
Оцінку інвестиційної привабливості можна проводити:
- із позиції результатів аналізу самих показників фінансового стану підприємства,
- з позиції виробничих можливостей підприємства.
Оцінка інвестиційної привабливості у першому випадку є традиційною та широко застосовується у інвестиційному менеджменті, а у другому – проводиться у ході об'єктного аналізу.
В сучасній вітчизняній практиці можуть застосовуютьсь різні методики аналізу та оцінки інвестиційної привабливості підприємства. Кожна із існуючих методик аналізу та оцінки інвестиційної привабливості у підприємствах має свою специфіку, проте призначення усіх таких методик зводиться до однієї мети: встановити, чи буде доцільним інвестування коштів у підприємство.
Головним джерелом інформації з метою визначення інвестиційної привабливості слугує бухгалтерська (або фінансова) звітність підприємства у динаміці за два останні календарні роки й останній звітний період.
Головною ціллю підвищення рівня інвестиційної привабливості підприємства витупає створення сприятливих (оптимальних) умов для вкладення у нього фінансових й інших ресурсів, які забезпечують зростання рівня доходів на вкладений капітал й розширення економічної діяльності.
Слід зазначити, що на сьогодні є значна кількість розгалужених методик для оцінки інвестиційної привабливості підприємства, яких використання обумовлюється метою оцінки й перспективами використання її. Ці підходи розрізняються: цільовим і функціональним призначенням, системами показників, інформаційним забезпеченням тощо.
Отже, з метою проведення оцінки інвестиційної привабливості не потрібно зупинятись на використанні одного методу оцінки, оскільки якісне оцінювання вимагає урахування розширеної сукупності критеріїв і підходів, що у комплексі дають змогу визначити об’єктивно на перспективу ступінь інвестиційної привабливості підприємства.
Список використаних джерел:
1. Вініченко І. І. Концептуальні методичні підходи до оцінювання інвестиційної привабливості аграрних підприємств [Електронний ресурс] / І.І. Вініченко // Агросвіт. – 2009. – № 1. – С. 2–4. – Режим доступу : http :// nbuv. gov. ua / UJRN / agrosvit _2009_1_3
2. Гриценко М. П. Івестиційна привабливість підприємства: сутність та методи визначення / М.П. Гриценко // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія “Фінанси і кредит”. – 2012. № 1. – С. 13–21.
3. Носова О.В. Інвестиційна привабливість підприємства / О.В. Носова // Стратегічні пріоритети. – 2007. – № 1 (12). – С. 120–126. 34.
4. Панков С. А. Аналітичні підходи до оцінки інвестиційної привабливості підприємства / С. А. Панков // Вісник Хмельницького національного університету. – 2010. – № 2, т. 3. – С. 65–68.
|