Час, що минув від початку реформування агропромислового виробництва в Україні, дає підстави узагальнити те, що відбулось. Перш за все обґрунтувати основні причини невдач цих глобальних перетворень. Глибоко і різнобічно досліджуючи здійснення реформуючих процесів у різних сферах агропромислового комплексу дало можливість констатувати наступне:
- реформи, що почали проводити в кінці ХХ століття і тривають по-сьогоднішній день, характеризувались тим, що в основі їх здійснення не було розроблено цілісної, науково обґрунтованої програми перетворень на рівні держави. З цього приводу слід зазначити, що на рівні кожного адміністративного району, а в деяких випадках і на рівні окремих господарських формувань розроблялися реформаторами свої програми і програмки перетворень, які почали реалізовуватись на свій розсуд і ризики;
- управлінський персонал різних ієрархічних рівнів керівництва не очолював здійснення реформуючих процесів, а рухався за ними. Фактично перетворення почалося з низів. У цих архіскладних процесах перетворень майже кожен управлінський працівник чекав вказівок зверху. Його поведінка характеризувалася пасивністю в діях і неоднозначністю їх оцінки, адже кожен із них надіявся, що надійдуть відповідні розпорядження від центральних державних органів влади, як діяти. І це можна повністю віднести до керівників АПК у цих умовах, адже вони формувалися на протязі тривалого періоду адміністративно-командної системи, основні принципи функціонування якої полягали у чіткому і, що важливо, своєчасному виконанні доведених вказівок, рішень і постанов. І вони дотримувались їх виконання;
- фахівців, які були ознайомлені з основами ведення агропромислового виробництва на нових ринкових умовах було обмаль. Їх підготовка тільки почалася у навчальних закладах різного рівня акредитації. У ці надто складні умови реформування як різних сфер відносин, так і у галузі агропромислового комплексу, підготовка спеціалістів проводилась в основному шляхом проведення короткотермінових курсів із залученням фахівців із передових країн. Однак, зауважимо, що їх прагнення прискорити перетворюючі процеси у функціонуванні вітчизняної аграрної економіки не увінчалися успіхами. Основна причина такого стану полягала в тому, що спеціалісти Заходу не в повній мірі були обізнані із особливостями ведення АПК в умовах дії адміністративно-командної системи господарювання, як намагалися змінити;
- перетворення, що почали відбуватися в кінці ІІ-го тисячоліття як в Україні, так і на всьому просторі Радянського Союзу, означали не тільки здійснення реформ, а більш глобальні, всебічні і різнобічні процеси. А саме: відбувалися процеси переходу від однієї світової системи господарювання до іншої, тобто від соціалізму і навіть в деякій мірі розвиненого із людським обличчям, до нового суспільного ладу з основами ринкової економіки. Перехід до цього ладу пройшли передові країни світу на протязі тривалого періоду, а ми тільки почали процеси руху до нього. При цьому відзначимо, що не було світового досвіду переходу від соціалізму до капіталізму. У нас це проводилось вперше на світовому просторі. Одночасно зауважимо, що найбільш ефективними реформами у сферах виробничих відносин є ті, що здійснюються шляхом трансформаційних процесів, а не через прискорені революційні зміни. Перші обумовлюють позитивні результати реформування, а другі супроводжуються негативними наслідками;
- процеси, що відбувалися у періоди проведення реформ в агропромисловому комплексі, відбувались переважно на революційні основі. А саме: тодішні організаційно-господарські структури соціалістичного типу (колгоспи, радгоспи, міжгосподарські підприємства і об’єднання тощо), інколи без всякого наукового підходу перетворювались у стислі терміни у нові, як тоді вважали реформатори, господарські формування ринкової орієнтації (акціонерні товариства, агрофірми, фермерські господарства та інші). Фактично такі господарства були створені формально, а результати їх діяльності були надто низькими. Фактично тут були порушені діючі закони щодо поступового, з детальним врахуванням дії різних факторів впливу внутрішнього і зовнішнього середовища на стан аграрних відносин;
- реформи проводились реформаторами з врахуванням поглядів та можливості їх дій у перетворюючих процесах. Це по-перше. А по-друге не було встановлено рівнів відповідальності за наслідки проведених реформуючих змін. До речі також нагадати, що ті процеси відбуваються і по-сьогоднішній день. Теорія і практика показують, що всякі процеси перетворень, які відбуваються у різних сферах суспільних відносин, можуть дати позитивні зрушення лише тоді, коли вони будуть відбуватися в оптимальному поєднанні можливостей їх здійснення, з одного боку, та встановлення відповідного рівня відповідальності за наслідки цих перетворень, з іншого.
Узагальнюючи вищесказане можна стверджувати, що вказані причини, безумовно, не в повній мірі перераховані, їх перелік можна продовжувати, однак нами названі основні із них, які кардинально вплинули на наслідки здійснення реформ. У сьогоднішніх умовах слід поступово і динамічно усувати допущені прорахунки, щоб підвищити рівень ведення агропромислового господарювання. Як це проводити? Відповідь на це питання можна дати за наслідками проведення подальших досліджень, одержані результати яких можуть бути покладені в основу нових публікацій.
Список використаних джерел:
1. Аграрна реформа в Україні; 1990-1996: Законодавчі акти і нормативно-методичні документи / За ред. М.В. Зубця. – Київ. 1996 – 334 с.
2. Куницький В.В. Історичний досвід аграрних реформ в Україні: уроки для нинішньої влади. Науковий вісник ЛНУВМБТ імені С.З. Гжицького Том 15 №3 (57). Частина 4, 2013. – С. 243-249.
3. Проблеми аграрних реформ Україні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://gdt.ua/SOCIETY/problemi_agrarnih_reform_v_ukrayini.html
|