Невід’ємною ознакою сучасної цивілізованої держави є проведення активної соціальної політики, спрямованої на вирішення соціальних проблем і забезпечення гідного рівня добробуту для кожного громадянина країни. Особливої гостроти це питання набуває у транзитивних суспільствах, у яких відбувається кардинальне реформування усіх сфер економіки і суспільного життя. Зазвичай, економічні та суспільно-політичні реформи супроводжуються погіршенням рівня життя населення, зростанням рівня його диференціації за доходами і майновим статусом, підвищення показників депривації. Якщо держава не буде адекватно реагувати на ці негативні явища, то вони можуть перерости у загрози національній безпеці країни. Матеріальним втіленням уваги з боку держави до питань соціальної політики є видатки бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення населення, які впродовж багатьох років залишаються в Україні провідним напрямом спрямування бюджетних коштів. Однак, перманентне збільшення масштабів фінансування соціального захисту населення не супроводжується адекватними зрушеннями щодо зниження рівня бідності та підвищення якості життя населення. Водночас, відволікання значних обсягів бюджетних ресурсів на реалізацію завдань соціальної політики обмежує можливості держави в інших сферах суспільного життя, а також має нерідко негативний вплив на макроекономічні процеси в Україні.
Таким чином, видатки бюджету на соціальний захист відіграють важливу роль у соціальній підтримці найменш захищених верств населення у формі допомоги, соціальних послуг, субсидій та пільги. Розподіл цих видатків за категоріями отримувачів та напрямів спрямування, насамперед, здійснюється на основі пріоритетів соціальної політики держави.
Першочерговими соціальними пріоритетами повинні стати: зайнятість населення, зменшення безробіття й бідності, соціальний захист нужденних категорій громадян. В умовах обмеження бюджетних ресурсів держави вважаємо за необхідне, поряд із бюджетними коштами на фінансування соціального захисту населення, залучати кошти суб’єктів підприємництва та сприяти розвитку державно-приватного партнерства та соціального підприємництва. Такий підхід дозволить ефективніше використовувати кошти при наданні соціальних допомог та послуг, досягаючи при цьому відповідних соціальних ефектів, як на макрорівні, так і на макрорівні.
Особливої уваги заслуговує специфіка надання соціальних послуг в Україні. Результати проведеного аналізу ефективності здійснення видатків бюджету на соціальний захист і соціальне забезпечення у формі послуг, варто зазначити, що вони здійснюються неефективно. Неефективність надання соціальних послуг виражається через низький відсоток рівня досягнення планових показників, а також те, що основою їх фінансування є видатки на заробітну плату працівникам та утримання закладів, які надають послуги, а не на фінансування соціальних послуг.
У зв’язку з цим, одним із пріоритетних завдань реформування системи соціального обслуговування є удосконалення управління державними видатками у сфері соціальних послуг з метою їх ефективного використання. Це завдання можна реалізувати шляхом поступового переходу від утримання установ соціального захисту та обслуговування, до фінансування витрат на надання соціальних послуг.
На нашу думку, в даному контексті необхідно визначити:
– соціально та економічно обґрунтований перелік базових соціальних послуг, що гарантуються державою на безоплатній основі, та категорії осіб, на яких вони поширюються;
– методику розрахунку граничної вартості конкретної послуги на одного отримувача залежно від того, кому надається послуга (одиноким особам похилого віку, інвалідам або хворим, не здатним до самообслуговування) та де вона надається (за місцем проживання вдома, у стаціонарних закладах, у закладах денного перебування).
На даний момент, у кожному конкретному випадку, перелік, зміст та обсяг соціальних послуг визначаються працівником соціальної служби, до якої звернулась особа, з урахуванням її стану здоров’я, індивідуальних потреб, індивідуальної програми реабілітації та інших об’єктивних факторів, що спричинили складні життєві обставини.
Отже, для забезпечення поступового переходу від утримання установ соціального захисту та обслуговування до фінансування видатків на безпосереднє надання соціальних послуг необхідно визначити:
– соціально та економічно обґрунтований перелік соціальних послуг, гарантованих державою на безоплатній основі;
– умови, за яких громадяни мають право на безкоштовне отримання тієї чи іншої послуги;
– методику диференційованого розрахунку вартості надання соціальної послуги на одного отримувача залежно від типу складних життєвих обставин (інвалідність, малозабезпеченість, похилий вік, багатодітність, відсутність батьківського піклування тощо) та місця отримання (вдома за місцем проживання, у стаціонарних закладах, у закладах денного перебування, у соціальних службах тощо);
– стимули ефективного використання бюджетних та власних коштів стаціонарними закладами на підставі методики розрахунку вартості соціальних послуг;
– механізм надання платних соціальних послуг особам та сім’ям, які їх потребують, але не підпадають під категорії тих, що опинилися в складних життєвих обставинах;
– механізм соціального замовлення та надання соціальних послуг недержавними установами зокрема внаслідок фінансування з бюджету безоплатних соціальних послуг, наданих недержавними (громадськими, приватними тощо) установами.
Отже, основним напрямом оптимізації видатків на соціальний захист, які здійснюються у формі послуг, є зміна методу фінансування, а саме відмова від кошторисного фінансування постачальників соціальних послуг до прямого фінансування замовлення соціальних послуг, яке здійснюється за принципом купівлі послуг, де розпорядник бюджетних коштів стає повноцінним замовником послуг на користь третіх осіб – споживачів послуг.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter