Нині відбуваються кардинальні зміни структури вітчизняної промисловості, торгівлі та сфери послуг: разом з великим бізнесом з’являється цілий клас малих і середніх самостійних підприємств. Це привело до виникнення принципово нових економічних реалій, до яких можна віднести децентралізацію ухвалення рішень й функціональне розділення у відносно великих сегментах ринку.
Сучасний стан економіки обумовлює необхідність розробки організаційно - економічних основ формування інтегрованих форм бізнесу. Одним з пріоритетних напрямів є розробка механізму формування, становлення й розвитку франчайзингової форми організації бізнесу, що пов’язано зі станом підприємницької діяльності в нашій державі. Відповідно до цього особливе значення набуває необхідність вивчення цієї моделі підприємницької діяльності з наукової точки зору.
Проблематика франчайзингу представлена в роботах вітчизняних і зарубіжних учених та практиків, таких як Дельтей Ж., Майлер А., Маккоскер К., Мендельсон М., Мюррей Я., Розенберг Р., Спинелли - мл. С., Стэнворт Д., Хенсон Дж., Цират А., Андрощук Г., Терехов В., Макаренко Т.
В той же час наукові роботи в позначеній предметній області доки не носять системного характеру. Наукові дослідження більшості економістів щодо формування й розвитку систем франчайзингу засновані на вивченні й адаптації зарубіжного досвіду, що не завжди враховує економічні традиції, історичний досвід та інституціонально - правові особливості соціально - економічної системи нашої держави.
На сьогодні франчайзинг, одна з найбільш прогресивних і ефективних моделей організації й розвитку бізнесу, швидке його поширення пояснюється високою прибутковістю й низьким рівнем ризику. При аналізі інституціональних стосунків між франчайзером і франчайзі виділяють чотири види їх можливих модифікацій, що використовуються при побудові франчайзингових мереж [1]:
1) принципи, що відповідають моделі «заручник»;
2) принципи, що відповідають моделі «неявний контракт»;
3) принципи, що відповідають моделі «розділяюча рівновага»;
4) принципи, що відповідають моделі «контракт, що самовиконується».
Практика господарювання показує, що найбільш перспективною стратегією побудови й розвитку франчайзингових систем у вітчизняній економіці, є принцип, що відповідає моделі «розділяюча рівновага». Модель представляє собою реалізацію таких принципів у відносинах між франчайзером і франчайзі, при яких розмір вступного внеску або первинних інвестицій франчайзі в специфічні активи франчайзера достатні для того, щоб відсіяти потенційно недобросовісних агентів (франчайзі).
У разі, якщо інститут запоруки не діє, тобто вступний внесок або первинні початкові інвестиції в специфічні активи франчайзера не є запорукою, їх розмір не повинен перевищувати величину чистого доходу франчайзі після сплати їм ренти на користь франчайзера за розрахунковий період. У цьому разі буде справедлива нерівність [2]:
nw ≥ w1 (1),
де nw — приведений до початкового періоду обсяг чистого прибутку до оподаткування, що отримав франчайзі за розрахунковий період після виплати ренти на користь франчайзера (nw = w - w2);
w1 — вступний внесок або первинні інвестиції одного типового франчайзі в специфічні активи франчайзера.
Чистий доход у вигляді прибутку до оподаткування, який отримує франчайзі від участі у франчайзингової мережі після виплати їм ренти на користь франчайзера, визначатиметься різницею між тим прибутком, який він отримує від реалізації продукції франчайзера, і рентними платежами. В той же час треба враховувати чистий доход франчайзі за розрахунковий період, в якому є присутніми і його витрати у вигляді вступного внеску або первинних інвестицій в специфічні активи франчайзера
Крім того, участь франчайзі у франчайзинговій мережі позбавляє його того прибутку, який він отримував, коли він був незалежним підприємцем. Приведений до початкового періоду обсяг чистого прибутку до оподаткування, що було упущено франчайзером, повинен враховуватися при визначенні квазіренти, яку він розраховує отримати від участі у франчайзинговій мережі.
Тому, якщо інститут запоруки не діє, приведена до початкового періоду вартість квазіренти, що представлена у вигляді чистого прибутку до оподаткування, типового франчайзі від участі у франчайзинговій мережі за розрахунковий період (kw) буде складати:
kw = (w - w2 - RW - w1) (2),
де w — приведений до початкового періоду розмір прибутку до оподаткування, що отриманий від продажів одним типовим франчайзі від участі у франчайзинговій мережі за весь термін дії контракту;
w2 — приведена до початкового періоду вартість потоку рентних платежів, що отримана франчайзером від одного типового франчайзі за весь термін дії контракту;
RW - приведена до початкового періоду вартість середньорічного доходу незалежного підприємця за розрахунковий період.
Сукупний доход франчайзера за розрахунковий період, при умові, що вступний внесок не є запорукою, можна представити в наступному виді:
D = w2 + w1 ≥ 0 (3) ,
де D — приведена до початкового періоду величина доходу франчайзера за розрахунковий період.
Якщо франчайзер буде прагнути до максимального збільшення своїх доходів, то він буде вибудовувати стосунки з франчайзі так, щоб той за весь термін дії контракту зміг отримати суму, не більшу за приведену до початкового періоду вартості його середньорічного доходу як незалежного підприємця (RW).
У цих умовах мотивація франчайзі стосовно участі у франчайзинговій мережі різко знизиться, й величина його вступного внеску (або ж його первинних інвестицій в специфічні активи франчайзера) прагнутиме до нуля. Це, по суті, буде рівносильно найму франчайзі на роботу в компанію франчайзера на умовах, при яких його зарплата в якості менеджера дорівнюватиме тому чистому прибутку до оподаткування, який він мав, будучи незалежним підприємцем.
Таким чином, активізація франчайзингового підприємництва є одним з напрямів розвитку ринкової економіки нашої держави в умовах поглиблення міжнародної співпраці. Не дивлячись на переваги франчайзингу як форми бізнесу, чинниками, що стримують його розвиток є: нестабільність розвитку економіки; відсутність у більшості підприємців - потенційних франчайзі - необхідного стартового капіталу для входження у франчайзингову систему; складність, а іноді й неможливість отримання кредитів для створення франчайзингового підприємства та ін. Це привело до того, що сьогодні активно застосовується комбінована модель ділової взаємодії, що поєднує в собі елементи франчайзингу, проте на наш погляд, цей вид взаємодії між великим і малим бізнесом можна розглядати як проміжний варіант на шляху розвитку вітчизняного бізнесу.
Список використаної літератури
1. Макаренко Т. Є. Стратегія забезпечення інвестиційної безпеки малого та середнього бізнесу в Україні (на прикладі франчайзингу) / Т. Є. Макаренко // Стратегічні пріоритети. – 2016. – № 1 (38). – С. 78 - 85.
2. Bond R. Bond’s Franchise Guide. - Oacland, CA: Sourcebook Publication, 2004. - 528 p.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter