Соціальна відповідальність стає інструментом підвищення репутації суб’єктів бізнесу, довіри з боку суспільства, інвестиційної привабливості, конкурентоспроможності, досягнення їх стійкого розвитку за соціальним, економічним і екологічним напрямами. Проте для більшості українських підприємств, організацій та установ соціальна відповідальність не є повсякденною практикою, а зводиться до одноразових несуттєвих дій, які мало впливають на рівень доходів працівників та якість життя населення. Це свідчить про наявність проблеми щодо розвитку поняття соціальної відповідальності та визначає актуальність дослідження.
Питання розвитку теорії та практики соціальної відповідальності бізнесу знайшли висвітлення в роботах зарубіжних та вітчизняних А. Керолла, М. Мескона, Е. Лібанової, Г. Назарової В. Якимця та ін.
Багато вчених вважають, що соціальна відповідальність бізнесу це теж саме, що й соціальна відповідальність вищого навчального закладу або його методологічна основа, але роль вищих навчальних закладів є провідною не тільки у виробніцтві освітніх благ, а й у соціальній складовій.
Процеси, що відбуваються в сучасному світі і в українському суспільстві, об'єктивно ведуть до необхідності усвідомлення ступенем значущості соціальної відповідальності різними суб'єктами суспільно-історичної і соціально-політичної діяльності. Сьогодні багато вчених, фахівці-практики говорять про збільшену актуальності проблеми і ролі соціальної відповідальності сучасних соціальних інститутів. Соціальна відповідальність є механізмом формування індивідуальної і соціальної суб'єктності її суб'єктів, яка інструментально впливає на рішення найскладніших соціальних питань, що стосуються як розвитку суспільства в цілому, так і взаємовідносин між державою (в особі його соціальних інститутів) і індивідом [1].
У ракурсі вивчення теоретико-методологічних основ соціальної відповідальності та її принципів необхідно акцентувати увагу на тому, що проблема соціальної відповідальності вищих навчальних закладів сьогодні ще недостатньо вивчена. Традиційно у вузькому контексті соціальної відповідальності основним напрямком роботи університетів є сприяння соціально-економічному розвитку регіонів, насамперед через підготовку кадрів і зміцнення потенціалу вузівської науки.
Вищі навчальні заклади є соціально відповідальними за ефективне використання суспільних (державних) ресурсів з метою підвищення ефективності роботи ВНЗ, забезпечення єдності навчання і виховання, залучення студентів і викладачів у різні соціальні практики (їх суспільну відповідальність); власних ресурсів – для розвитку і консолідації суспільства, проведення демократичних реформ; взаємодії з окремими громадянами, органами влади, бізнес-структурами, різними організаціями та установами – для функціонування ВНЗ як соціального інституту відкритого типу, центру соціальної політики в регіоні його присутності [2].
Принципи соціальної відповідальності формуються за рахунок суспільних очікувань, які дещо змінилися останнім часом. Суспільству стало небайдуже, як вищий навчальний заклад проводить свою діяльність, чим він при цьому керується і як розпоряджаються своїми доходами. Для того щоб відповідати очікуванням суспільства, необхідно виробити програму дій, пов'язану з дотриманням етичних, правових, благодійних, природоохоронних, комерційних і громадських принципів.
Зараз все більш зрозумілим стає те, що з виникненням ринкового механізму попиту і пропозиції робочої сили необхідний новий механізм взаємодії інституту освіти і несформованого ринку праці.
Вищі навчальні заклади не повинні бути установами, що існують поза суспільної системи. Вони повинні бути частиною різних спільнот, які взаємодіють між собою на різних рівнях.
Список використаних джерел:
1. Бараблина С. В., Мехришвили Л. Л. Социальная ответственность: роль высших учебных заведений / С. В. Бараблина, Л. Л. Мехришвили // Весник международных организаций. – 2012. – № 1 (36) – С. 203–218.
2. Соціальна відповідальність: теорія і практика розвитку: монографія / [А. М. Колот, О. А. Грішнова, О. Г. Брінцева та ін.]; за наук. ред. А. М. Колота; М-во освіти і науки, молоді та спорту України; ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана», НП Ін-т соц.-труд. відносин. – Київ: КНЕУ, 2012. – 501 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter