В сучасних умовах інтеграційних процесів в Україні існує виправдана необхідність ефективного регулювання зовнішньої торгівлі, а саме — використання засобів формування зовнішньоекономічної діяльності. Ця необхідність зумовлена забезпеченням інтересів країни у світовій економічній системі, розвитком національного виробництва, підтримкою економічних зв’язків на міжнародній арені залежно від загальної ситуації в світі так і виходячи виходячи з особистих (політичних, економічних, юридичних та ін.) цілей держави.
Чинне законодавство України визначає зовнішньоекономічну діяльність як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, яка побудована на взаємовідносинах між ними,
що має місце як на території України, так і за її межами [1].
Існує широкий спектр заходів та методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, одним з таких методів є метод нетарифного регулювання У своїх працях досліджували механізми нетарифного регулювання у зовнішньоекономічній діяльності України такі вітчизняні науковці: Н. Науменко, Н. Ткаченко, Дуна Н.., Софіщенко, І., А Мазаракі, Л. Черчик, О. Гребельник та інші.
Нетарифне регулювання - це комплекс заходів обмежено-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.. Основними заходами нетарифного регулювання є ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій [1].
Поетапне зниження рівня тарифного захисту країн в процесі реалізації своїх зобов’язань щодо приєднання до СОТ або інших міждержавних угод, посилення глобалізаційних процесів вивели на перший план нетарифні заходи регулювання, як найбільш ефективні засоби захисту ринку. Ця тенденція особливо чітко спостерігається в останні два десятиліття в силу недостатньої визначеності застосування і можливості багаторазового та тривалого використання нетарифних бар’єрів щодо одного і того ж товару. При цьому у світовій практиці відсутнє загальновизнане визначення нетарифних бар’єрів, їх класифікація, єдина методологія кількісної оцінки наслідків їх застосування. Ці обставини лежать в основі проблем, з якими стикаються як державні органи влади, так і учасники ринку у врегулюванні спірних питань застосування нетарифних бар’єрів. [2, с 153-154].
Найбільш поширені сьогодні нетарифні обмеження охоплюють наведені нижче п’ять категорій: 1. Кількісні обмеження та подібні до них адміністративні заходи: імпортні квоти; експортні обмеження; ліцензування; добровільні обмеження експорту; валютні обмеження та інші заходи валютного і фінансового контролю; заборони; внутрішні вимоги про обов’язкове виконання національних компонентів при виробництві готової продукції; 2. Нетарифні збори, податки, фінансові заходи: попередні імпортні депозити; додаткові митні збори; антидемпінгові та компенсаційні мита; прикордонне оподаткування; 3.Обмежувальна практика державних органів: субсидії та інші дотації експортерам або імпортозаміщувальним галузями; 4. Митні процедури та формальності у тому разі, коли вони перевищують нормальні та загальновизнані норми, що перетворює їх на додатковий бар’єр у торгівлі, а саме: процедура митної оцінки; система митної класифікації в тих випадках, коли вона затримує митне оформлення або дає можливість тлумачити й застосовувати її самовільно. Це ж стосується перебільшених вимог; 5. Технічні бар’єри в торгівлі: санітарно-ветеринарні норми та стандарти у тих випадках, коли вони утруднюють експорт або імпорт товарів чи прямо дискримінують іноземні товари; промислові стандарти й вимоги безпеки; вимоги до пакування та маркування товарів, у тому числі торгові знаки. [2, с 155-156].
Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними й іншими методами. Зараз більше половини світової торгівлі є об'єктом нетарифних бар'єрів, що створюють головну погрозу світовій торговій системі. Поширення нетарифних обмежень пояснюється тим, що їх введення є привілеєм уряду країни і вони не регулюються міжнародними угодами. Уряди можуть вільно застосовувати будь-які види нетарифних обмежень, що неможливо у відношенні тарифів, які регулює СОТ. Крім того, нетарифні бар'єри звичайно не призводять до негайного підвищення ціни товару і тому споживач не відчуває їх впливу як додаткового податку (при введенні тарифу ціна товару збільшується на суму мита) [3, с. 21].
Таким чином, застосування нетарифних методів регулювання ЗЕД дозволяє мінімізувати наслідки реалізації певних ризиків, характерних для діяльності суб’єктів господарювання, що ведеться на міжнародному рівні. Зокрема, заборони експорту та імпорту дозволяють мінімізувати ризик ввезення товарів, здатних заподіяти шкоду різним сферам життєдіяльності держави. [2, с.156].
Список використаної літератури:
1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991, в редакції від 04.10.2018 № 959-XII
2. Митна політика та митна безпека України : монографія; за заг.ред. П.В. Пашка, І.Г. Бережнюка. - Хмельницький. : ПП. Мельник А.А., 2013. - 338 с. - (Митна справа в Україні. Том 24).
3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємство-Регіон [монографія]. / Ю. Г. Козак, Н. В. Притула, О. А. Єрмакова та ін.– К.: Центр учбової літератури, 2016. – 240 с.
_________________________
Науковий керівник: Шелест Олексій Леонідович, кандидат економічних наук, доцент, Харківський торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter