Вступ. Однією з ключових тенденцій сучасного розвитку світового господарства є розгортання процесів глобалізації, які суттєво впливають на систему міжнародних економічних, політичних та соціально-культурних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік.
Виклад основного матеріалу. У вересні 2014 року парламентом України було прийнято Указ «Про Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020». Даний документ визначає напрями та пріоритети розвитку України протягом 6 років.
«Стратегія сталого розвитку України на період до 2020 року» спрямована на євроінтеграцію і складається з чотирьох векторів руху, таких як сталий розвиток країни; безпека держави, бізнесу та громадян; відповідальність і соціальна справедливість; гордість за Україну в Європі та світі з урахуванням економічного, соціального та екологічного факторів як детермінантів здійснення реформ [1]. Тобто одне із найважливіших завдань сьогодні – стимулювання розвитку малих і середніх підприємств, вирощування «національних лідерів», які зможуть вийти на світовий рівень та запропонувати робочі місця більшій кількості людей, а також гідно представити Україну на світовій арені.
Досягти поставлених цілей можливо за інноваційного розвитку економіки, фундаментом якої є формування інноваційної інфраструктури, що являє собою комплекс інформаційного, правового (нормативно-правова база у сфері регулювання інноваційної діяльності), фінансового (інвестиційні фонди, агентства, венчурні підприємства, банки) та інноваційного складників (технопарки, інноваційні центри, бізнес-інкубатори тощо).
У світовому просторі набувають поширення інноваційні екосистеми, що передбачають більш ефективне використання науково-освітнього та промислового потенціалу шляхом налагодження обміну інформацією, методичними розробками, технологіями, спільною підготовкою і перепідготовкою кадрів, реалізацією спільних наукових проектів і досліджень.
За даними різноманітних досліджень освітньої платформи ILTY – Institute of law, technology and innovation в Україні на сьогодні налічується 70 освітніх закладів, з яких 37 університетів, які активно забезпечують ринок кадрами для розширення інноваційної діяльності, а також 13 академічних інститутів. По суті, 40% науково-дослідної діяльності (Research & Development) здійснюється в університетах на базі освітніх платформ. Саме це підштовхує студентів в подальшому проводити дослідження, генерувати нові ідеї та забезпечувати оновлення наукової складової в Україні [2].
Загалом в Україні провадить свою діяльність в сфері інноваційної діяльності близько 700 промислових підприємств та близько 200 ІТ-компаній, серед яких найбільшими виступають такі ІТ групи як ЕРАМ, Intellias, Intecracy тощо. Такі компанії забезпечують розробку новинок в різних сферах діяльності програмуючи та поширюючи ряд програм, стартапів та нововведень як в цифровому, так і в реальному світі.
Одним із важливих показників провадження інновацій є Глобальний інноваційний індекс. Глобальний інноваційний індекс (Global Innovation Index) публікується щорічно з 2007 року. Дослідження оцінює елементи нацекономік, у яких протікають інноваційні процеси, зокрема інститути, людський капітал, дослідницьку діяльність, інфраструктуру, рівень розвитку ринку та бізнесу.
Індекс вираховують на основі більше 80 параметрів, серед яких – кількість заявок на права інтелектуальної власності, створених мобільних додатків, науково-технічних публікацій та обсяг витрат на освіту.
Незалежну статистичну перевірку дослідження здійснює Спільний дослідницький центр Європейської комісії [3].
За останніми даними у 2018 році станом на липень Україна посіла 43 місце із 126-ти у рейтингу найбільш інноваційних країн світу Global Innovation Index 2018 та покращила минулорічний результат на 7 позицій.
Вітчизняна інноваційна екосистема перебуває у стадії формування. В Україні існують майже всі інститути інноваційного розвитку (12 технопарків, 28 інноваційних центрів, 28 інноваційних бізнес-інкубаторів, 9 центрів науки, інформатизації та інновацій регіонального рівня, Український інститут науково-технічної інформації). Однак їхня діяльність не відповідає сучасним вимогам, оскільки недосконалість вітчизняної нормативно-правової бази стримує розвиток інноваційної діяльності та формування в Україні інноваційної економіки. Сповільнюючим чинником як для бізнесу, так і для інвесторів є відсутність чіткої стратегії розвитку високотехнологічних галузей України, яка б визначала державні пріоритети в цьому напрямі, а також необхідного законодавчого забезпечення.
Висновок. На сучасному етапі розвитку для України однією з головних причин гальмування розвитку інноваційної екосистеми є відсутність належного державного регулювання та оцінки інноваційного середовища. Володіючи потужною конкурентною перевагою – високоосвіченим людським капіталом, Україна має можливість для технологічного прориву в майбутньому, адже розвиток високих технологій – це перспектива для країни зайняти гідне місце в глобальному економічному просторі.
Список використаних джерел
1. Стратегія сталого розвитку «Україна 2020» від 12.01.2015 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/5/2015
2. Веб-сайт: http://ilti.com.ua
3. Глобальний економічний індекс 2018 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2018.pdf
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter