Офшорні зони є складовою міжнародних фінансів. Суб’єкти, які реалізують операції в офшорних зонах, є учасниками міжнародних фінансових трансакцій. Показники їх діяльності залежать від стабільності світової валютної системи, напрямів руху світового спекулятивного капіталу, рішень міжнародних фінансових організацій тощо. Система оподаткування країни штовхає підприємців до пошуку засобів мінімізації податків.
Розвиток офшорної діяльності в Україні пов’язаний із існуванням цілого ряду факторів. До основних відносять: податкове навантаження та недосконалість фіскальної політики; привабливі можливості експорту капіталу за кордон; високі інвестиційні ризики і використання офшорних схем для приховування факту володіння інвестиційними об'єктами в Україні; використання офшорних схем для відмивання доходів.
Функціонування офшорної юрисдикції та офшорних операцій забезпечується механізмом організації її діяльності. Цей механізм діяльності офшорних юрисдикцій включає такі елементи: інституційний (механізм взаємозв’язків інституцій у процесі здійснення офшорної діяльності); правовий (законодавчі норми регулювання діяльності офшорних зон); організаційний (організаційні підходи організації діяльності офшорної зони); економічний (механізм державного регулювання, оподаткування, інвестиційно-інноваційний механізм); фінансовий (механізм формування коштів, перерозподілу коштів; грошових потоків); інформаційний (сукупність інформаційно-комунікаційного забезпечення діяльності офшорних зон) [1].
Міжнародній практиці відомі комбіновані схеми зв’язків, що формуються з багатьох фірм, розташованих у різних офшорних зонах. Часто використовуються схеми за участю 10 –15 компаній контрагентів.
До невідкладних заходів подолання негативних наслідків офшорних зон належать: прийняття змін до Цивільного кодексу з виокремленням нового виду юридичної особи – офшорного товариства, визначити умови його створення, реорганізації та ліквідації; введення змін до Закону України «Про господарські товариства», (додати до нього нову частину, що регулює роботу офшорних компаній); у ПКУ треба сформулювати критерії, які має використовувати Кабінет Міністрів України, коли формує список «податкових гаваней»; розробка продуктивного виду контролю для Національного банку України та Міністерства фінансів України за грошовими операціями в країні; стимулювання безготівкового грошового обороту; заборона безконтрольного надання кредитів; гарантування щорічного розголошення даних щодо діяльності Державної податкової служби з приводу боротьби з мінімізацією податкових зобов’язань із застосуванням «податкових гаваней». Усі шляхи подолання проблеми офшорних зон потребують активних дій держави й тісного міжнародного співробітництва [2].
Отже, офшорні зони є привабливим інструментом для бізнесменів, але дії у цих зонах негативно позначаються на економічній ситуації України, адже держава недоотримує дохід. Ще в Україні не вистачає законодавчої бази, яка б регулювала операції у офшорних зонах. Вирішувати ці проблеми треба на глобальному рівні, за участю інших країн, та міжнародних організацій з метою створення спільної законодавчої бази та системи штрафів для скорочення відтоку капіталу з держави.
Список використаної літератури:
1. Волкова Ю.О. Розвиток офшорних центрів у системі міжнародного бізнесу. Формування ринкових відносин в Україні. 2008. № 1. С.43-48.
2. Полотенко Д.В. Вільні економічні зони в контексті регулювання економіки. Фінанси України. 2010. № 11. С. 18-25.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter