У процесі ринково спрямованих реформ в Україні сформувалася модель економічного розвитку, яка характеризується дуже високим ступенем відкритості економіки. Основним ризиком є те, що Україна залишається на периферії глобальної економіки через вкрай низьку конкурентоспроможність. Не викликає сумніву, що ключовим завданням української держави в умовах ринкових перетворень та активної інтеграції України до світового співтовариства є удосконалення економічної політики, що висуває на перший план питання щодо взаємоузгодженості всіх напрямів та форм урядового впливу на способи використання обмежених ресурсів і темпи економічного розвитку [1].
Входження України у світовий економічний простір супроводжується істотними змінами в усіх сферах суспільного життя. Гостроти наявним проблемам додала світова фінансово-економічна криза. Вітчизняна економіка, яка із вступом до СОТ ще більше інтегрувалася у світовий простір, не витримує глобальної конкуренції. У таких умовах виникає потреба у формуванні ефективної зовнішньоекономічної політики держави з урахуванням складних економічних змін, що відбуваються у світі. Науковці і практики з різних галузей знань намагаються сформувати концепції, стратегії, програми, у яких обґрунтовується логіка, спрямованість, характер і темпи перетворень національної економіки, які зможуть забезпечити науково-технологічний прорив в економіці й добробут суспільства. Значна увага в таких документах надається саме зовнішньоекономічній політиці [2].
Відзначимо, що на сучасному етапі, в умовах незрозумілої та складної ситуації в українській економіці все більшої уваги потребують нові проблеми, що постійно з’являються у сфері управління зовнішньоекономічною політикою України. Як правило, це пов’язано із внутрішніми чинниками, а саме:
- надмірна залежність економіки України від монопольних імпортних ринків постачання, стратегічно важливих товарних позицій, для життєво важливих галузей виробництва;
- наявність тисяч українських підприємств, задіяних у виробничих циклах, кінцева продукція яких виробляється за межами України;
- висока залежність процесу структурного та технологічного реформування економіки України від різних форм зовнішніх джерел фінансування;
- відсутність розвинутої зовнішньоторговельної інфраструктури тощо.
Вищевказані проблеми потребують чіткого аналізу, висвітлення та подальшого вирішення завдяки різним новим шляхам та методам управління зовнішньоекономічною діяльністю [3].
Зважаючи на це, подальший розвиток економіки України повинен бути спрямований на підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності по наступним напрямкам:
1. Переорієнтація зовнішньоекономічної діяльності на експортні галузі національної економіки. Співробітництво з технічно розвинутими країнами, впровадження науково-технічного прогресу в виробництво.
2. Державна підтримка українських виробників, може бути досягнута за рахунок скасування податку ПДВ для малих та середніх підприємств та впровадження, так званих, «податкових канікул» терміном 3-5 років. Надання податкових канікул та пільгового кредитування українським виробникам.
3. Створення економічно привабливого середовища для вкладання інвестицій в економіку держави та в різні підприємства, широке залучення іноземного капіталу.
4. Стабілізація валютного курсу національної валюти до інших валют світу.
5. Забезпечення функціонування механізмів кредитування і страхування експорту за участю держави, а також надання державних гарантійних зобов'язань щодо експортних кредитів.
6. Забезпечення стабільних поставок поливносировинних товарів в Україну на взаємовигідних умовах.
7. Врегулювання конфліктної ситуації з Росією. Вирішення питань щодо обмеження доступу ряду товарів українського походження на російський ринок та припинення воєнних дій на Сході країни.
8. Налагодження ділових стосунків з Японією для проведення науково-технічних досліджень і впровадження її результатів у виробництво.
9. Співробітництво з Індією на взаємовигідних умовах: використання дешевої сировини Індії (сировини для легкої, харчової та хімічної промисловості) та науково-технічної бази України.
10. Здійснення широкої підтримки вітчизняних виробників для входу на ринок країн ЄС, що можливо здійснити за рахунок створення експортнокретдитних агентств [4].
Отже, подальших досліджень потребує детальне вивчення перспектив участі України в загальноєвропейському економічному просторі, можливості співробітництва України з країнами ЄС для проведення науково-технічних досліджень та впровадження їх результатів на підприємствах Україні.
Список використаних джерел:
1. Филюк Г.М. Зовнішньоекономічна та конкурентна політика україни: суперечності розвитку, напрями гармонізації. Український соціум. 2014. №1(48). С. 99-105.
2. Борисенко О. Сутність зовнішньоекономічної політики та її вплив на розвиток національного господарства. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. 2011. Вип. 1. С. 120-126
3. Михасик О.Д. Основні проблеми розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні. Молодий вчений. 2017. № 1 (41). С. 666-669.
4. Вороніна А.В., Ніколаєва К.М. Розвиток зовнішньоекономічної діяльності україни. Молодий вчений. 2015. № 1 (16). С. 66-69.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter