Для того, щоб прийняти оптимальні управлінські рішення керівникам підприємств необхідно володіти інформацією про величину затрат і чітко її розуміти. Правильно організований облік та аналіз витрат дає можливість регулювати та контролювати витрати, визнaчити оптимaльний рoзмір витрaт, перевірити якісні показники роботи, правильно встановити ціни, планувати рівень прибутку і рентабельності виробництва [1].
Вибір методів обліку витрат здійснюють з врахуванням особливостей технологічних процесів на підприємстві, а також залежить від керівництва і бухгалтерів.
Метою тези є дослідження методів обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції, їх характеристика, переваги та недоліки.
Метод калькулювання – це сукупність прийомів розподілу витрат підприємства за калькуляційними статтями та віднесення їх до об'єкту калькулювання. Методи калькулювання застосовують для розрахунку собівартості визначених видів, груп продукції (робіт, послуг) [2].
На різних підприємствах облік витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції здійснюють різними методами. Такий вибір залежить від особливостей галузі, масштабів і періодичності випуску продукції, організації та технології виробництва, методики планування, стану технічного нормування та інших факторів. Проте, існують випадки, коли на одному й тому самому підприємстві (у різних виробництвах) може застосовуватися декілька методів обліку [3].
Методи обліку та калькулювання витрат поділяють на три види: нормативний, позамовний та попередільний.
Метою даних методів розрахунку собівартості є отримання інформації про собівартість одиниці продукції для ціноутворення, контролю витрат, оцінки незавершеного виробництва та готової продукції.
Нормативний метод обліку витрат на виробництво — найбільш прогресивний. Він характеризується тим, що на підприємстві за кожним видом виробу на основі чинних норм і кошторисів витрат складають попередню калькуляцію нормативної собівартості виробу, тобто калькуляцію собівартості, обчисленої за нормами витрати матеріальних і трудових витрат, що діють на початок місяця [3].
Розрахунок нормативних калькуляцій здійснюють на основі технічно обґрунтованих норм витрати матеріальних і трудових ресурсів. Такі норми встановлюють відповідно до технічної документації на виробництво продукції. Норми можуть змінюватися у міру освоєння виробництва та поліпшення використання матеріальних і трудових ресурсів.
Нормативний метод обліку витрат застосовують переважно на підприємствах оброблювальних галузей промисловості з масовим і великосерійним характером виробництва, де виробляється різноманітна і складна продукція, що складається з великої кількості деталей і вузлів.
Перевагами нормативного методу обліку витрат і калькуляції собівартості продукції є те, що він дає можливість регулярно (декілька разів на місяць) аналізувати причини відхилень і виявляти їх винуватців. За таких умов відхилення виявляють у момент їх виникнення, а не після складання звітної калькуляції собівартості, як при інших методах калькуляції. При даному методі також не потрібно чекати закінчення місяця для того, щоб розрахувати фактичну собівартість продукції.
Недолік нормативного методу полягає у неправильному обліку відхилень фактичних витрат від норм: відхилення виявляють шляхом проведення розрахунків за тривалий період, не завжди документують, ведуть їх укрупнений облік без визначення причин і винуватців, істотні суми необлікованих відхилень від норм тощо.
При нормативному методі фактичну собівартість виробу встановлюють двома способами.
Так, перший спосіб полягає в тому, що якщо об’єктом обліку виробничих витрат є окремі види продукції, то відхилення від норм та їх зміни відносять на ці види продукції прямим шляхом. Фактичну собівартість цих видів продукції визначають прямим рахунком за формулою:
Ф = П ± В ± З,
де Ф — фактична собівартість продукції (робіт, послуг); П — поточні витрати за встановленими нормами; В — величина відхилень від чинних норм витрат; З — величина змін чинних норм витрат [3].
Якщо об’єктом обліку виробничих витрат є групи однорідних видів продукції, то фактичну собівартість кожного виду продукції встановлюють розподілом відхилень від норм і змін норм пропорційно нормативним витратам на виробництво окремих видів продукції.
Другий спосіб калькуляції фактичної собівартості продукції є менш трудомістким. Поточний облік витрат за нормами та відхилень від них ведуть, як правило, тільки за прямими витратами. Відхилення за непрямими витратами розподіляють між видами продукції після закінчення місяця.
Важливим елементом нормативного методу обліку витрат на виробництво є складання нормативної калькуляції. Нормативна калькуляція складається на основі діючих на початку року норм витрат на конкретний вид продукції в розрізі витрат (елементів собівартості, рахунки Класу 8).
Позамовний метод калькуляції отримав свою назву виходячи з того, що об’єктом калькуляції виступає виробниче замовлення, яке відкривається на виріб чи невелику групу виробів або частину виробу, окрему роботу чи послугу. Витрати на виробництво при цьому обліковують за такими замовленнями.
Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують в основному при одиничному або дрібносерійному виробництві продукції або при виконанні робіт (наданні послуг); при виробництві складної та великої продукції (виробів); при виробництві з тривалим технологічним циклом.
При позамовному методі витрат усі прямі витрати обліковують у розрізі встановлених статей калькуляції за окремими виробничими замовленнями. Інші витрати обліковують за місцями їх виникнення і включають у собівартість окремих замовлень відповідно до встановленої бази (ставки) розподілу.
Переважно, кожне замовлення призначене для окремого замовника, споживача, отримувача. Цей метод може застосовуватися тільки якщо прямі витрати можна більш-менш легко ідентифікувати з конкретною продукцією, роботами чи послугами (або їх групами).
Фактичну собівартість замовлення визначають після закінчення виготовлення виробів або робіт, що належать до цього замовлення, шляхом підсумовування всіх витрат за цим замовленням. Собівартість одиниці продукції обчислюють як результат ділення накопиченої за окремим замовленням суми витрат на кількість одиниць продукції, виготовленої за цим замовленням.
Недоліком даного методу є відсутність оперативного контролю за рівнем витрат, складність і громіздкість інвентаризації незавершеного виробництва.
Назва попередільного методу пов’язана з тим що об’єктом калькуляції виступає переділ або деякий процес.
При цьому методі витрати обліковуються в розрізі технологічних переділів, видів продукції або напівфабрикатів. Цей метод обліку витрат застосовують на тих промислових підприємствах, де продукція виготовляється при послідовній переробці вихідної сировини за окремими стадіями (переділами, фазами) технологічного процесу.
Попередільний метод обліку повинен здійснюватись з використанням найважливіших елементів нормативного методу, що передбачає систематичне виявлення як відхилень фактичних витрат від поточних норм, так і змін цих норм. Такий метод є єдиним методом калькуляції, при якому неможливий (або можливий тільки частково) аналітичний облік витрат на виробництво за об’єктами калькуляції [2].
Для організації роздільного обліку витрат за кожним переділом до рахунка обліку 23 «Виробництво» відкривають окремий субрахунок. Собівартість одиниці продукції переділу визначають як результат ділення накопиченою за період часу або за час виконання процесу (переділу) суми витрат на кількість одиниць продукції, виготовленої за даний період часу або на цьому процесі (переділі). Собівартість одиниці готової продукції становитиме суму собівартості одиниць продукції всіх тих переділів, на яких оброблявся цей готовий виріб.
Висновки. Отже, метод калькулювання – це сукупність прийомів розподілу витрат підприємства за калькуляційними статтями та віднесення їх до об’єкту калькулювання.
Огляд трьох методів обліку та калькулювання собівартості продукції показав, що кожен із них має свої плюси і мінуси у використанні, проте різновид галузей та особливості виробництва підприємств вказують на необхідність існування кожного із видів методів для організації ефективної системи обліку витрат на виробництво.
Список використаної літератури:
1. Скрипник М.І. Методи обліку витрат і методи калькулювання: сутність і співвідношення понять. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pbo.ztu.edu.ua/article/viewFile/65936/61396
2. Ткаченко Н. М.· Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: Підручник. – 6-те вид. допов. і перероб. – К.: Алерта, 2013. – 982 с.
3. Товстоп’ят Юрій, Чернишова Наталія. Методи обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції. iFactor – бухгалтерські онлайн видання. Листопад, 2014/№22. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://i.factor.ua/ukr/journals/nk/2014/november/issue-22/article-3441.html.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter