В умовах розвитку сучасного економічного ринку досить складно домогтися стабільного успіху в бізнесі. Проблема конкурентоспроможності є однією з основних проблем економічної політики держави. Під конкурентоспроможністю підприємства слід розуміти його властивість, що характеризується ступенем реального або потенційного задоволення ним конкретної потреби у порівнянні з аналогічними об’єктами, представленими на даному ринку.
Важливу роль у конкурентоспроможності підприємства відіграє маркетинг. Він спрямований на виявлення більш значущих потреб клієнтів. Так само він вивчає сегментацію ринку і розробляє стратегії підвищення конкурентоспроможності. Основним завданням маркетологів є знаходження параметрів якості, ціни, сервісу, які обумовлюють успішний розвиток підприємства. Існує безліч шляхів підвищення конкурентоспроможності підприємства. Зокрема, бенчмаркінг – це один з кращих методів для встановлення відповідності цілей компанії вимогам світового ринку. «Бенчмаркінг» в перекладі з японської – «зусилля», «турбота кращого (лідера) про те, щоб стати ще кращим (лідером)». Даний термін означає постійний процес оцінки і вивчення товарів, послуг і досвіду виробництва найсерйозніших конкурентів або компаній, які є визнаними лідерами в своїх областях.
Порівняння результатів діяльності організації з результатами конкурентів – ідея не нова. Збір інформації про діяльність конкурентів є функцією оперативного маркетингу. Але бенчмаркінг – більш ефективний метод, ніж просто збір інформації. Цей інструмент дозволяє виявляти можливості самовдосконалення, визначати об’єкти вдосконалення і стимулювати безперервність даного процесу з метою підвищення конкурентоспроможності компанії [1, с. 98].
Технологія бенчмаркінгу передбачає використання різних методів. До них відносяться і комп’ютерне моделювання, і аналіз комунікаційних зв’язків, і аутсорсинг персоналу, і соціологічні методи (соціологічні опитування, анкетування персоналу організації і т.п.) [2, с. 195]. Такий спосіб підвищення конкурентоспроможності фірми як бенчмаркінг набув широкого поширення в Європі, де він являє собою консолідовану систему – стратегія, принципи та інструменти бенчмаркінгу регулюються Європейським фондом управління якістю. Дана організація займається збором і систематизацією інформації про кращих з кращих; класифікує отримані дані по категоріях, надаючи бажаючим скористатися успішними методиками ведення бізнесу в абсолютно різних галузях економіки.
Можна виділити такі типи бенчмаркінгу на вітчизняних підприємствах:
- функціональний бенчмаркінг використовується для порівняння ефективності розподільних і логістичних функцій різних компаній;
- загальний бенчмаркінг може стосуватися інноваційних і технологічних процесів, а також питань загального управління підприємством;
- внутрішній бенчмаркінг – порівняння ефективності функціонування різних підрозділів підприємства (наприклад, закупівель і збуту) [3,с. 535].
Таким чином, система бенчмаркінгу повинна включати в себе комплекс заходів по вивченню ефективності підприємства в зазначених вище сферах. Бенчмаркінговий процес базується на зборі інформації. Очевидно, що найбільший інтерес представляють кількісні дані, які найбільш наочні і прості в обробці.
Для порівняння підприємств, щоб дізнатися про своє місцезнаходження відносно інших учасників ринку необхідно визначити систему показників, за якими буде проводитися порівняння. Як еталони можуть виступати частка ринку, розмір клієнтської бази, прибуток та ін. В той же час, необхідно відзначити обмеженість застосування подібних показників, що обумовлено складністю порівняння двох компаній, які можуть мати різний розмір, географічне положення, асортимент і т.д. Крім того, навіть якщо активи двох підприємств приблизно рівні, одні з них можуть мати у своїй власності виробничі будівлі, офісні приміщення тощо, а інші – користуватися ними на умовах оренди.
Іншими словами, очевидно, що порівняння необхідно проводити не тільки за кількісними, а й за якісними показниками. Таке зіставлення дозволить розглядати в якості еталонів підприємства з різних сфер економіки, виділяючи при цьому в кожному з них щось краще, що може бути застосовано до компанії, яку порівнюєш.
В ідеалі, в ході бенчмаркінгового процесу порівняння необхідно проводити за трьома напрямками: зіставлення із середньоринковими рівнем, з кращим підприємством галузі, а для великих компаній – порівняння зі світовим рівнем. Очевидно, що перед початком порівняння організації потрібно провести комплексну самооцінку, яка стане базою для порівняння і, крім того, дозволить виявити сильні і слабкі сторони підприємства [2, с. 197].
Отже, бенчмаркінг – це не тільки передова технологія конкурентного аналізу, це, по-перше, концепція, яка передбачає розвиток у підприємствах прагнення до безперервного вдосконалення, і, по-друге, – сам процес вдосконалення. Це безперервний пошук нових ідей, їх адаптація та використання на практиці – ведення безперервної інноваційної діяльності, що призводить до підвищення конкурентоспроможності підприємства в цілому.
Список використаної літератури
1. Жилінська О. І., Волошина В. Є. Теоретичні аспекти оцінювання конкурентоспроможності підприємства на засадах бенчмаркінгу // Бізнес Інформ. – 2012. – №10. – C. 96–101.
2. Леонова Ю.О. Бенчмаркінг – сучасний інструмент у конкурентній боротьбі / Ю. О. Леонова. – Львів. – 2016. – № 5. – С. 195-199.
3. Морщенок Т.С. Бенчмаркінг як інструмент підвищення конкурентоспроможності підприємницьких структур / Т.С. Морщенок // Економіка і суспільство. – Харків. – 2017. – С. 533–540.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter